На дев’ятий день після нещастя журналісти «НОВОЇ…» поспілкувалися з мамою загиблого Лесею Снігур. Рідні досі не можуть повірити в те, що сталося.
Жахлива трагедія сталася вночі 6 грудня у млині в селі Біла, що неподалік Тернополя. 29-річний Іван Снігур із Малого Ходачкова через необережність потрапив у ввімкнений механізм млина і помер від одушення. Чоловік занадто сильно нахилився над робочою поверхнею, ненароком зачепився за капюшон і його безжально затягло… Робітники кинулися рятувати Івана, та, на жаль, не могли нічого вдіяти. Про трагедію поліцію повідомив директор млина.
На дев’ятий день після нещастя журналісти «НОВОЇ…» поспілкувалися з мамою загиблого Лесею Снігур. Рідні досі не можуть повірити в те, що сталося.
— Причину випадку з’ясовує Тернопільське районне відділення поліції, поки що нам нічого не повідомляли, знаємо лише, що Іван був тверезий, — каже пані Леся. — Для нас це болюча втрата, нікого не звинувачуємо, бо ніхто не хотів цього, це — нещасний випадок через необережність. Не знаю деталей, як усе сталося, я не була там. Розповідають, що на камері відеоспостереження видно, як Івана раптово затягнуло, один робітник побіг вимкнути механізм, а інший кинувся рятувати мого сина, викликав швидку… Та він помер миттєво…
Як розповідають рідні загиблого, Іван добре знався з власниками млина, допомагав їм під час зведення будівлі, працював і на інших їхніх об’єктах.
— Два роки зводили млин, син виконував зварювальні роботи, знав там усе, як свої п’ять пальців. Нещодавно млин відкрили, то син залишився там працювати. Робота йому подобалася, колектив — теж. У цього підприємця працює мій другий син та чоловік, — розповідає пані Леся. — Того трагічного вечора я допомагала споряджати катафалок — після недуги помер сусід. Ніколи не знаємо, що чекає нас навіть за кілька хвилин… Як виявилося, мій син в той час вже був неживий… Про страшне повідомили спершу Іванову дружину Оксану, брата, а мені дали знати лише вранці, коли тіло вже було в морзі. У мене не було жодного передчуття, що щось станеться… За два дні до нещастя, на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, син приїжджав до нас із дружиною. За день до того ми говорили по телефону…
У Малому Ходачкові про Івана згадують тільки найкраще — нікому не відмовляв у допомозі, був щирим і привітним. Розповідають і про непросту долю чоловіка — з першою дружиною не склалося життя, сумував за сином, після непростого періоду він усе ж зустрів іншу жінку, з якою був щасливий, будував плани на майбутнє, але все раптово обірвалося…
— В Івана були як плюси, так і мінуси, хоча, слухаючи нині односельців, розумію, що хороших моментів набагато більше, — міркує пані Леся. — Одна сусідка з вдячністю згадує, як мій син ходив за плужком у неї на городі, інша згадує, як попросила його допомогти щось зробити на городі, і він, не задумуючись, допоміг. Можливо, це дрібнички, але вони залишаються в душі. Коли я була за кордоном на заробітках, Іван сам порався по господарці, готував, випікав, робив закрутки… Якось на празник наварив холодців, голубців, напік пляцків — усю ніч не спав. І робив це не з примусу, а із задоволенням. Останнім часом почувався щасливим, у них з дружиною склалися хороші стосунки, поважали одне одного, було тільки жити, але…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
