АЛІНА ЗРОСТАЛА ЄДИНОЮ ДИТИНОЮ В СІМ’Ї ВІДОМОГО СТОЛИЧНОГО ЛІКАРЯ. ЗМАЛКУ БАТЬКО ПЕРЕКОНУВАВ ДІВЧИНУ, ЩО ВОНА ПРОДОВЖИТЬ РОДИННУ ДИНАСТІЮ І ОБЕРЕ ПРОФЕСІЮ МЕДИКА. АЛІНА ЛИШЕ СЛУХНЯНО КИВАЛА ГОЛОВОЮ, АДЖЕ ТАТОВІ НЕ МОЖНА БУЛО ПЕРЕЧИТИ, ВІН СТРОГИЙ ТА САМОВПЕВНЕНИЙ, КЕРУВАВ ДІЯМИ НЕ ЛИШЕ ПІДЛЕГЛИХ, А Й ТРИМАВ ПІД КОНТРОЛЕМ ДОНЬКУ І ДРУЖИНУ.
Але минали роки. У старших класах Аліна зрозуміла, що вчитися їй не надто цікаво. Особлива біда — із хімією та біологією. Трохи більше подобалася англійська мова, а ще хотілося читати й готувати щось смачненьке. Поринаючи в мрії, дівчина уявляла себе то перекладачем, то шеф-кухарем у відомому ресторані. Якось спробувала заїкнутися про це татові, але той роздратовано махнув рукою, мовляв, не вигадуй мені дурниць. Ще раз про небажання вступати у медичний дівчина зізналася вже після шкільного випускного — тоді вдома розгорівся страшний скандал і мама заборонила їй надалі навіть торкатися цієї теми.
Навчання Аліні давалося важко. Батько терпіти не міг невдач своєї одиначки, тож заставляв її висиджувати над підручниками цілісінькі ночі.
— Не дай Боже, ти зганьбиш моє ім’я! — погрожував їй перед кожним екзаменом.
На щастя, доньці відомого професора підтягували оцінки усі викладачі — ніхто з них не мав бажання псувати стосунки зі світилом медицини.
Особистого життя в Аліни не було, бо всі її хлопці зникали одразу після того, як про них дізнавався батько. Він вважав, що його дитина не повинна волочитися з «молодими-зеленими й пустоголовими». Тож як розвагу дівчина вряди-годи дозволяла собі переглянути хіба якийсь фільм чи посидіти із художньою книжкою.
На останньому курсі університету Аліна гостро усвідомила, що кожен її крок завжди відслідковуватиме тато, а вона ніколи не матиме права чинити по-своєму. Більше того, батько уже до найменших дрібниць розпланував доньчине майбутнє: наукова й медична кар’єра, поїздки у відрядження та на семінари, стажування в іноземних клініках. Вона ж донька професора, як інакше? Аліна почувала себе пташкою в кулаці і не знала, як бути далі. Тільки ночами беззвучно плакала в подушку.
Її долю неочікувано змінив випадок. Повертаючись із якоїсь конференції, Аліна познайомилася з Миколою. Хлопець — далекий від науки, але щирий, безпосередній. Зав’язалося знайомство, яке переросло у телефонне та інтернет-спілкування. За кілька тижнів Аліна зрозуміла, що її симпатія до цього сільського парубка переросла в кохання. Найбільше тішило, що почуття між ними були взаємними. Водночас Аліна розуміла, що батько ніколи не допустить розвитку їхніх стосунків.
Тож якось, не криючись, дівчина розповіла про своє невтішне буття Миколі. А той заспокоїв її кількома фразами: мені, сказав, не потрібні ні чужі маєтки, ні визнання твого тата. А Аліна, запевнив, — вже не маленька дівчинка. Тож якщо справді кохає, то нехай слухає лише власне серце. І запропонував вийти за нього заміж.
Щоб оповісти, як Аліна втікала із київської оселі в глухе, але мальовниче село, часу не вистачить. Батько, звісно, підняв на ноги півстолиці, але силоміць повертати додому повнолітню доньку правоохоронці не мали права. Потім було кілька телефонних розмов на підвищених тонах, тато обіцявся приїхати й розправитися із новоспеченим зятем, але, дякувати Богу, погрози так і залишилися тільки погрозами.
З деякими труднощами Аліна навчилася обходити велике сільське господарство. Спочатку було нелегко, але згодом втягнулася. Хазяйновитий Микола збудував на подвір’ї міні-готельчик та разом із дружиною розвиває зелений туризм. У сім’ї підростає вже троє дітей, правда, дідусь-медик своїх онуків ще ні разу не бачив. Він досі чекає, що донька його перепросить. Аліна ж переконана у своєму: хіба треба вибачатися за те, що наважилася стати щасливою?
Ілона АНДРОЩУК.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
