Священик із Тернополя, ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, відомий блогер і релігійний діяч протоієрей Євген Заплетнюк продовжує публікувати цікаві поради для своїх читачів і парафіян. Пропонуємо вам кілька порад із нового допису стосовно Сповіді.
1. Існує безліч причин того, що ваша Сповідь буде недійсною в очах Божих. Ви можете вранці прокинутися, прочитати молитви, прийти до храму, схилити голову перед священиком, про щось порозмовляти з ним кілька хвилин. Але навіть це, не буде свідчити, що ви того дня сповідалися. Ніщо зовнішнє не може свідчити про я к і с т ь вашої сповіді. На жаль, чимало людей нашого часу, подібно фарисеям, намагаючись виконати зовнішні обряди та традиції забувають про ключову умову прощення гріхів – щиросердний жаль, скорботу, гидування своїми помилковими та нерозумними вчинками. То ж якщо ви більше турбуєтеся тим, аби виконати певні зовнішні умови, навіть не намагаючись заглянути до свого серця – ваша сповідь не може бути дійсною.
2. Уважність до власних стосунків із Богом, благоговіння та страх Господній, повинні навчити нас того, що негідна Сповідь не тільки не позбавляє нас гріхів, але додає нові, ще більш значні та небезпечні гріхи та рани на нашій душі. У своєму напутті духівник звертаючись до розкаюваного, серед іншого читає й такі слова:
«Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами, а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).
Знаючи нашу схильність до гріхів і маловірство, свята Церква устами духівника з самого початку попереджує нас відкинути бісівський сором, страх, чи інші причини, які можуть пошкодити нам примиритися зі Спасителем. Тому, ще задовго до самої події Сповіді, людина повинна добре все проаналізувати та продумати. Якщо хтось відчуває, що в нього є сором, страх чи маловірство, йому слід ще перед самим Таїнством зустрітися зі священиком, щоб обговорити всі ці речі.(Бісівський сором це коли людина не соромиться грішити, а соромиться каятися). Нагадаю, що Сповідь – це не психологічна консультація, я покаяння людини перед Богом за вчинені гріхи. Нічого стороннього в розмові між пастирем і каянником лунати не повинно: для цього є інший час і нагоди. Нерідко, людина зустрівшись зі священиком під час Таїнства говорить з ним і провокує розмови про все на світі, про різних людей та явища, тільки б не говорити про власні гріхи. Така «Сповідь», безперечно, може вважатися сумнівною, а головне – духовної користі в ній небагато. Сповідь і прощення там, де людину болять гріхи і вона хоче їх терміново вилікувати. Все інше – зайве.
3. Згідно вчення Церкви та логіки святого Таїнства Покаяння, священик не суддя, а лише свідок вашого покаяння. Він не судить людину, а завжди є на її боці. Цього не розуміє, на жаль, велика кількість людей, які хоч і підходять сповідатися, але з самого початку налаштовані вороже до духівника, і в розмові або «нападають» самі, або захищаються та виправдовуються. Помилкою є як перше, так і друге. Священик – це ваш люблячий духовний батько, який разом із вами прийшов до цієї духовної лікарні для того, щоб визначити ваші хвороби та підібрати найбільш ефективні для вас ліки. І так само, як безглуздо пацієнтам перед лікарями приховувати симптоми своєї хвороби, так м’яко кажучи, нерозумно є приховувати свої грішні вчинки через сором чи страх, що він про вас подумає. Якщо ви будете виправдувати свій гріх чи приховувати їх, він це обов’язково побачить і подумає, що ви не тільки духовно захворіли, але у своєму безумстві вперто не бажаєте лікуватися. Якщо ж в навпаки – відверто, прямо розкажете про свої вчинки, серце кожного священика наповниться радістю від того, що блудний син чи донька нарешті повернулася до Отчого Дому, загубилася колись, а тепер знайшлася, була мертвою, а тепер знову ожила (Лк.15:32).
4. Людина, яка має можливість та всі необхідні умови для Божого прощення, але сама не прагне його отримати – цим самим ще більше помножує свої гріхи та погіршує свій фактичний духовний стан. Згадана вже нами раніше молитва священика прямо каже, що недостойна Сповідь не очищує душу, а додає «подвійний гріх». Тому, чимало людей, які безумно приступають до Сповіді не через внутрішні, а через зовнішні банальні причини – фактично приходять до Церкви по нові гріхи. Особливо це стосується людей, які сповідаються один раз на рік, переважно перед Великоднем, переважно т.зв. “загальною сповіддю”. У наш час немає потреби сповідатися саме таким способом. Навіть солдати на фронті нині мають капеланів, щоб висповідатися звичним чином перед відповідальною битвою. І якщо вже солдати можуть зробити це, то людям у мирних умовах, приступити до Покаяння заважають лише біси, які живуть у них. Я часто повторюю, що рішення про те, йти чи не йти вам на богослужіння до храму приймаєте не ви, а ті сили що живуть у нас. І вже тим більше, це стосується найбільш важливої та сильної сторони нашого духовного життя – святих Таїнств Сповіді та Причастя. З якогось моменту це вже не людина не хоче сповідатися, а злі сили її не пускають ні до Сповіді, ні навіть до храму. А навіть якщо ця людина й піде до церкви, то злі сили будуть її спокушати неуважністю, самовиправданням, гординею, осудом чи іншими пристрастями. Годі говорити, що біси не хочуть, щоб людина добре та щиро сповідалася. Бо щира сповідь – це смерть бісів. Тому, вони робитимуть все, аби тільки ми не стали справжніми християнами, вдовольняючись лише цією назвою. Існує думка, що раз хтось пішов до церкви – вже християнин. Пішов до сповіді – отримав прощення. Пішов до Причастя – з’єднався з Богом. Це все велике заблудження. Дієвість Таїнств на душу людини залежіть від її внутрішнього стану, смирення, покаяння, визання себе грішником.
Безумовно, Сповідь повинна бути регулярною. Якщо людина сповідається лише кілька разів у році (чи тим більше 1 раз перед Пасхою), це означає, що гріхи перестали її боліти. В ідеалі, християнин страждає від тягаря гріхів, які не в силах носити на собі довше, ніж найближче недільне чи святкове богослужіння. Маємо кілька обов’язкових Сповідей впродовж року, та кілька ситуативних. Обов’язкові – в дні багатоденних постів, іменин, при хворобах. «Ситуативні» – які з’являються в конкретних умовах нашого життя: після великих спокус і падінь, немочей і просто потреби в примиренні з Богом. Якщо цього немає час ставити питання, чи ми взагалі християни.
Продовження цього тексту можна прочитати на сайті Богослов.орг.
