В Класичному університеті Тернополя в межах вивчення дисциплiни «Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України» доктор полiтичних наук, професор Микола Лазарович провiв для студентiв 1 курсу освiтньої програми «Мiжнароднi вiдносини, суспiльнi комунiкацiї, регiональнi студiї» спецiальну лекцiю, присвяченiй московитськiй-українськiй вiйнi.
Лектор вмiло порiвняв iсторичнi подiї iз сьогоденням, вiйною росiї проти України.
Микола Васильович наголосив на тому, що московитськi територiальнi претензiї щодо українських земель з’явились не вчора, не 10 рокiв тому. Протистояння триває з 1658 року – вже 360 рокiв. I воно вiдбувається не лише на полi бою, а й в iнформацiйному просторi. Це особливiсть, яку породжує сучаснiсть, i ворог активно її використовує. Микола Лазарович показував свої оригiнальнi пости, якi викладав у Твiтерi, беручи участь у бойових дiях, i порiвнював їх iз фальшивками росiйських ЗМI. Суть багатьох фраз професора, його меседжi повнiстю спотворювалися i переписувалися на московитський лад, бо саме це вони постiйно роблять.
Студентка Василина Ватащак зазначила: «Професор пiд час лекцiї використовував безлiч фотографiй, цитат та порiвнянь, моделював ситуацiї, до яких наслiдкiв можуть призвести нашi дiї або бездiяльнiсть. Мене особливо зацiкавило порiвняння двох фотографiй: на обох зображена вiйна, картинки майже однаковi, але час та обставини зовсiм рiзнi: на першiй – Верден 1916 року, на другiй – Бахмут 2022 року. Їхня схожiсть мене глибоко вразила, адже наскiльки зловiсною i безжальною може бути людина через свої нездоровi амбiцiї та ненаситнiсть».
Студент Дмитро Подопригора зауважив: «Лекцiя захопила мене мужнiстю людей, якi захищають рiдний край вiд ворогiв. Я вiдчував спiвпережиття з кожним українцем за дiм, за рiдних, за Україну. Я впевнений, що Микола Васильович за якусь годину зумiв донести до кожного те, що росiйська iдеологiя побудована на прагненнi вiдновити iмперiю та знищити поневоленi народи без єдиного докору совiстi».
Студентка Iрина Скрибка подiлилася своїми враженнями: «Слухати Миколу Васильовича неймовiрно цiкаво вже тому, що вiн сам був учасником всiх важливих подiй незалежної України: Помаранчевої революцiю вiд її першого до останнього дня, Революцiї Гiдностi (один з iнiцiаторiв подiй на Грушевського), добровiльно пiшов воювати у 2015 роцi, у 2022 не змiг стояти осторонь. Менi здається, нiхто правдивiше не розповiсть про вiйну, нiж той, хто сам її бачив, кому смерть дихала просто в спину. Микола Лазарович розповiв про свiй воєнний досвiд, про страшне та болюче; iнодi згадував щось свiтле. Особливо запам’яталася розповiдь професора про те, як вiн завжди носив iз собою гранату i був готовий використати її, аби не потрапити у полон до московитiв, оскiльки усвiдомлював, що за його книги, статтi, дописи i сюжети в соцмережах вороги зроблять його смерть непростою i довгою».
Усi здобувачi отримали незабутнi враження та емоцiї, а головне краще розумiння сутностi нашого ворога, бо тiльки добре знаючи його, ми зможемо перемогти. Вiйна викарбувала в серцях студентiв зневагу до московитiв, їхнього жорстокого менталiтету та брехливої iсторiї.
Здобувачi висловили велику та щиру подяку Миколi Лазаровичу за плiдну сподвижницьку дiяльнiсть.
Низький уклiн Вам, шановний професоре!
