Солдата-кулеметника Василя Крупича відправили на лікарняне ліжко не російська куля чи уламок ворожого снаряду. Він став жертвою підлого нападу агресивного натовпу на групу оповіщення РТЦК та СП і поліцейських у своєму рідному Сарненському районі. І щоб привернути увагу до проблеми вже масового перешкоджання мобілізації, боєць-фронтовик із позивним “Хрест” записав відеозвернення до командувача війсь оперативного командування “Захід” бригадного генерала Володимира Шведюка. А потім відбулася їхня зустріч…
Ця історія, що сталася 24 грудня 2025 року, реально привернула велику увагу журналістів та усіх адекватних людей. Як узагалі могло статися таке дике свавілля?! А ще більш шокуючі деталі стають відомими після того, коли з’ясувалось, на кого саме підняли залізний лом агресивні особи.
Жертвою нападу правопорушників став 38-річний Василь Крупич, який із 25 лютого 2022 року в ЗСУ. Як тільки російські окупанти розпочали наступ на Україну, він повернувся із Києва, де працював, і з власної ініціативи одразу прийшов у місцевий ТЦК та СП, щоб поповнити стрій Захисників України. Навіть попервах старенькій мамі-пенсіонерці не повідомив про своє рішення.
Василь Крупич зі звичайної поліської родини, котра мешкає в одному з сіл на Сарненщині. Він – одинадцята дитина в сім’ї, рано осиротів. Батько відійшов у Вічність, як хлопцеві виповнилося трішки більше року. Тому до важкої праці він звик із раннього дитинства. І до взаємної підтримки та справедливості – також. Три роки тому Василь одружився, дітей, правда, ще не має.
Сім’я Крупичів, коли рашисти вторглися на українську землю, не ховалася, а пішла воювати. Троє старших братів – Михайло, Микола, Петро – під час Великої російсько-української війни також стали на захист Вітчизни.
Бойовий шлях піхотинця пролягав на різних напрямках: від Бахмута, Кліщіївки, Курахового до Нью-Йорка і Торецька. З гордістю він показує фотографії та відео, де зафіксована вся правда окопної війни. Кров, піт і, часом, навіть сльози тих, хто попереду всіх. Хто замість здатися в полон, у здавалося б, безвихідній ситуації, знищує ворогів і захоплює полонених, які одразу починають клясти свого путіна і хвалити ЗСУ. Хто виносить із поля бою полеглого офіцера. Хто рятує життя пораненому побратимові. Хто не ховає голову навіть перед загрозою російських дронів. Хто інколи захисний шолом знімає, щоб була краща видимість.
Василь Крупич нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню, багатьма медалями та відзнаками. Командування батальйону дає йому виключно позитивну характеристику, адже солдат-кулеметник і оборону невідступно тримав, і сміливо контратакував, і в критичних ситуаціях брав командування підрозділом на себе та з честю виходив із найскладніших ситуацій.
Шляхи війни – незбагненні. На них відбуваються зустрічі, котрі згодом стають визначальними. Саме в районі Курахового-Олексіївки на Донеччині фактично рік тому й зустрілися два воїни: солдат і генерал. Василь Крупич із позивним “Хрест” якраз охороняв КСП 421 окремого стрілецького батальйону (підрозділ у складі 33 окремої механізованої бригади), коли туди прибув бригадний генерал Володимир Шведюк. Кулеметник привітався “Слава Україні!”, генерал відповів “Героям слава!”. Потім солдат попросив зробити спільне фото на добру згадку.
Власне ця світлина і стала в подальшому своєрідною “перепусткою” для спілкування з командувачем військ оперативного командування “Захід”. Бригадний генерал згадав ту коротку зустріч на фронті, і спланував чергове відрядження у підрозділи саме так, щоб маршрут пролягав через населений пункт, де після цинічного нападу лікувався “Хрест”.
Солдат Василь Крупич і бригадний генерал Володимир Шведюк у лікарняній палаті говорили про військовий обов’язок, війну, мобілізацію, справедливість, відповідальність і законність. І про те, як кожен на своїй посаді повинен допомагати досягненню спільної для всіх Перемоги. Що покарання за злочин проти військовослужбовця має бути невідворотнім. Як і справедливість повинна бути нормою життя не тільки на передовій, але й у відносно спокійному тилу. Спілкувалися щиро та відверто.
А потрапив Василь Крупич на рідну Рівненщину зовсім недавно. Як обмежено придатний за станом здоров’я після важкого поранення він був переведений для подальшої військової служби у Сарненський РТЦК та СП. Боєць розповідає, що різноманітних ушкоджень у боях було чимало, але одне з багатьох виявилося найважчим: коли в районі Часового Яру на Донеччині ворожий дрон поцілив в автомобіль українських піхотинців, він не тільки сам врятувався з понівеченої та палаючої машини, але й витягнув поранених побратимів та забезпечив евакуацію тіл двох полеглих.
На новій “тиловій посаді”, “Хрест” обов’язки виконує сумлінно, до побратимів і цивільних громадян ставиться з повагою. До агресивної поведінки ухилянтів та їхніх союзників уже звик. Але коли в одному з рокитнянських сіл на групу оповіщення відбувся цинічний напад громадян, які дали волю неконтрольованим емоціям, що переросли в брутальну фізичну силу, сталося найгірше: Захисник України постраждав не від ворогів на полі бою, а від цивільних земляків на рідній землі! І це йому болить навіть більше, ніж поламані ребра, які не дають заснути навіть уночі на лікарняному ліжку!
“Після стількох боїв, всього пережитого на фронті, поранень та контузій від ворога, я ніколи не міг навіть уявити, що стану жертвою агресивних людей у своєму рідному районі! Така поведінка — однозначно результат російської пропаганди і ворожого ІПСО. Дуже дивно, що наші люди піддаються на такі провокації”, – каже боєць. – “Тому сподіваюся тільки на одне: винних нарешті виведуть на чисту воду і вони будуть покарані по Закону!”
“Хрест” міг застосувати фронтовий досвід і швидко зупинити нападників так, що вони б це запам’ятали на все своє життя. Але стримався. Бо продовжує вірити у Справедливість і Закон. І не вірить, що українець може підняти руку на українського воїна.
А тим часом правоохоронці продовжують розслідування кримінальної справи за фактом нападу на Василя Крупича. Поза всіляким сумнівом, цього разу всі винні в зухвалому перешкоджанні мобілізаційним заходам та завданні тілесних ушкоджень орденоносцю, військовослужбовцю Збройних Сил України не відкупляться, не уникнуть відповідальності. Відомості внесено до ЄРДР за ч. 2 ст. 350 ККУ, триває досудове розслідування. У разі доведення провини фігурантам загрожує до 5 років позбавлення волі.
І всю ненависть до війни та її наслідків із боку окремої категорії цивільного населення раціональніше скерувати на голови російських окупантів, мобілізувавшись у Сили оборони України.
Бо місце зраненого “Хреста” у бойових підрозділах судилося зайняти іншим.
І лом доцільніше використовувати, щоб вдовбуватися у важку донецьку землю, будуючи окопи та бліндажі…
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото та відео відділу зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” та з особистого архіву “Хреста”.
