Багато літ СЕРГІЙ РОМАНЮК працював в Івано-Франківську, у віднедавна Національному театрі імені Івана Франка. На жаль, ніколи не бачив його на сцені. Славу акторові принесло кіно – уже в 1990-ті. Його людська і чоловіча фактура була ніби спеціальна витворена для ролей масштабних, епічних, образів, що пробивають товщу історичного часу.
І в РОМАНЮКА, на щастя, були такі ролі: у “Молитві за гетьмана Мазепу” Юрія .Іллєнка, “Мамаї” Олеся Саніна, “Івані Силі” Віктора Андрієнка, “Владиці Андреї” Олеся Янчука, де він зіграв самого Андрея Шептицького – в його реальний історичний зріст…
Було й чимало інших ролей і фільмів, серед яких виокремлю “Гетьманські клейноди” Леоніда Осики, “Страчені світанки” Григорія Кохана, “Приятель небіжчика” В”ячеслава Криштофовича, “Райські птахи” Романа Балаяна… Він умів писати свої персонажів ніби двома пензлями – великим і малим, що подавав деталі, нібито дрібні, але ж напрочуд важливі.
Останньою у Романюковій фільмографії стоїть стрічка “Толока”, екранізація Шевченкового вірша «У тієї Катерини хата на помості…» режисера Михайла Іллєнка. Нас очікує нове побачення з прекрасним актором…
В останні роки, на жаль, СЕРГІЄВІ РОМАНЮКУ доводилось боротись з недугами, що обсіли його жахітними рядами. Він струшував їх із себе, струшував, як Гуллівер ліліпутів і – втомився від тієї боротьби. Повернувся і пішов – у кращі світи.
Прощавайте, Сергію! Ваш труд – назавжди. – пише Сергій Тримбач
