Знав, що служба його не омине, а в ЗСУ прийшов за оголошенням, шукаючи роботу. Продовжуємо проєкт «Героям слава». Знайомтеся, наш герой командир взводу батареї безпілотних авіаційних комплексів 44 артилерійської бригади на псевдо Позитив.
Служба за оголошенням
Служить з 2020 року, хоча рішення йти в армію ухвалив набагато раніше, розповів Позитив.
— Я розумів, що так чи інакше з цим зіштовхнуся, — говорить він. — Війна для мене не була чимось далеким.
Родом 27-річний Позитив із Рівного. У 2015-му закінчив школу, вступив до цивільного вишу на спеціальність «психологія». Військова кафедра відкривала можливості, тож він припускав, що форма колись стане частиною його життя.
До 44-ї артилерійської бригади потрапив майже випадково. Після навчання встиг побувати за кордоном, але у січні повернувся додому. Знав, що навесні почнеться черговий призов, і не чекав, що обставини вирішать за нього.
— Побачив, що є вакантна посада на «Work.ua», — згадує він. — Написав, пройшов співбесіду — так усе й почалося.
Контракт мав би закінчитися, але війна змінила плани — тепер служба продовжується автоматично.
— Якщо не захистимо країну, то війну залишимо нашим дітям, — говорить Позитив про свою головну мотивацію. — Краще я тепер, ніж потім вони. Поки існує росія, доти є загроза.
Замість відпустки — війна
Військова форма не стала для нього формальністю. На посаді офіцера-психолога Позитив працював з особовим складом, виконував ряд відповідальних доручень командування. Ще з весни 2021-го року стало зрозуміло: велика війна — питання часу. Були накази про розгортання польових шпиталів, активні навчання — усе свідчило, що ситуація загострюється. Підготовка до бойових дій відбувалася постійно — навчання, розгортання резервів, зміцнення позицій.
— Восени вже ніхто не сумнівався, що буде наступ, — розповідає Позитив. — Узимку чекали — ось-ось почнеться.
З перших місяців служби Позитив розумів: хоч як важлива його посада, справжня справа — там, де бойова робота, тому просив командира про переведення, хотів бути ближче до бойових задач.
Посаду, пов’язану безпосередньо з бойовою роботою отримав у січні 2022 року.
— У лютому уже було неспокійно — збори, перевірки, різні заходи з підготовки і саме в той час він отримав посвідчення про відпустку. Востаннє був у відпустці ще взимку 2021-го. Потім — армійська рутина, полігони, уже давно хотів з’їздити до батьків, однак в той же день відпустку анулювали і відпочинок відклався на невизначений термін. Війна.
«Ви — крайні»
Ранок 24 лютого. Колона рухається на північ. Назустріч — прикордонники.
— Сказали: «Ми були крайніми. Далі — ви», — коротко описує той момент Позитив.
Вже вдень з’явилася ще одна загроза. Над їхньою колоною почав кружляти літак. Визначити, свій чи ворожий, було неможливо. Коли перші машини повернулися, віддали наказ: усім в укриття.
Того дня запам’яталося ще одне: реакція місцевих. Люди стояли біля магазинів, дивилися на колони українських військових — і вірили.
— Це вражало, вони вірили, що ми вистоїмо, — говорить Позитив.
Будучи начальником варти, Позитив роздавав зброю, готував екіпажі до першого бою. Один із них вилетів у район Прип’яті.
— Ми бачили, як росіяни заходили, — розповідає він. — Передавали координати, щоб наші могли накрити вогнем.
Пізніше їхній підрозділ став малою базою забезпечення: заряджали батареї, техніка працювала, екіпажі вирушали в рейди. Молоді хлопці, яким було по 22—25 років, кілька тижнів самостійно знаходили цілі, розгорталися й били по ворогу. Це, за словами Позитива, був справжній героїзм. Інколи працювали у відриві від основних сил. Лінія фронту тоді ще не була визначена, і ризик був на кожному кроці.
Першим — найважче
Весною виявляли цілі, коли росіяни ще рухалися колонами. Потім підрозділ перекинули під Ізюм — працювали разом із бригадами оперативного командування «Схід», відстежували колони та їхні батареї.
Ночами доводилося рухатися у напрямку зайнятого противником міста. На одному з блокпостів їх зупинила військова служба правопорядку, вимагаючи пароль.
— Сказали, що їдемо в Ізюм, і питань більше не було, — згадує, підкреслюючи небезпеку і жертовну відданість службі.
У перші дні вторгнення військкомати працювали безперервно.
— Ті, хто мобілізувалися тоді, прийшли з власної волі, не чекаючи повісток, — згадує Позитив. — Серед них були люди різного віку та професій.
Саме ці групи мобілізованих, за його словами, пішли на найважчі напрямки. Бригади швидко поповнилися, і вже навесні нові екіпажі працювали разом із досвідченими військовими, закриваючи найбільш загрозливі ділянки фронту.
Нас чекає довга війна
Квітень 2022-го. Російська армія вже мала за плечима невдалу спробу захопити Київ — і цей досвід змінив її тактику.
— Після Київщини вони почали діяти інакше, — розповідає Позитив. — Якщо на початку війни їхні колони рухалися щільно, то навесні відстань між машинами зросла.
— Уся ця війна зводиться до правила — хто швидше вчиться. Постійно хтось когось наздоганяє за досвідом, — каже він. — Але є факт, який не потребує пояснень: друга армія світу не змогла нас захопити, а ми поки що не маємо сил відбити все. Нас чекає довга війна.
Найлегший спосіб перемогти, на думку офіцера, — розвал росії. А тимчасом головне завдання — давати гідну відсіч і, можливо, перенести бойові дії на територію ворога.
Допомога дає можливість перемагати
Бойові завдання для Позитива — це не лише техніка чи зброя, а й велика відповідальність за результат. Для нього головне, щоб борт піднявся в небо та надав чітку картинку. Кожен виліт — важлива частина великої справи.
Позитив працює переважно вночі з різними типами техніки, як вітчизняної, так і іноземної. Сам він обслуговує американські апарати, які мають свої переваги, але й недоліки.
— Наші борти, на думку Позитива, створені для боротьби з реальним, підготовленим противником. США з 2001 року ведуть антитерористичні операції проти малих груп, озброєних мінометами та кулеметами. Україна протистоїть армії ядерної держави, де на першу лінію заходять танки та артилерія. В цьому сенсі наша підготовка набагато більш адаптована до реалій війни з великим противником.
— Ми працюємо з тим, що маємо, і швидко адаптуємося до умов, — підкреслює Позитив. — В Америці головна увага зосереджена на стрілецькому озброєнні, у нас першою «залітає» протитанкова міна. Це зовсім інша війна.
Допомога західних партнерів, за словами військовослужбовця, є критично важливою з перших днів великої війни. Американці не лише постачали техніку, а й готували українських військових. Позитив теж пройшов таку підготовку, що значно підвищило ефективність наших військ.
— За літо американці вдосконалили ситуацію, і зараз вони добре розуміють, наскільки важлива ця підтримка, — підсумовує Позитив. — Однак в цій війні українці покладаються в першу чергу на себе.
Разом із Позитивом воювати пішов його батько. Спочатку служив у стрілецькому батальйоні підрозділу, розташованому в Рівному, але згодом через структурні зміни в ЗСУ його перевели в піхоту. Буває, що по два тижні з батьком зв’язку ніякого.
— На 14-й день мама завжди пише: «Де тато?» — каже Позитив. — У моєму підрозділі Starlink — це буденність, завжди на зв’язку.
Мама, за словами Позитива, сивіє від розуміння, що її чоловік і син разом тримають лінію. Ідейно вона завжди була берегинею культурних традицій. Це родинне: свого сасу дідусь відстоював національні цінності, не пускав дітей ні в піонери, ні в комсомольці. Тому вони й там.
— Ми прикриваємо один одного. Він — той щит, який не дозволить ворогу прийти до нас, а ми — не даємо дійти до нього.
Літати і рости
Підрозділ, у якому служить Позитив, має свою специфіку. Тут головне — не фізична підготовка, а розумові здібності та прагнення розвиватися. Їхня робота — частина артилерійської бригади, зосередженої на використанні безпілотних систем.
— Нам потрібні молоді хлопці, які розбираються в комп’ютерах, картах, мають просторову уяву, грали в різні ігри, — каже Позитив. — Програмісти, технарі — саме вони приносять нові ідеї й підходи.
Новобранці, за словами співрозмовника, часто бачать завдання під іншим кутом, і ці ідеї втілюють у життя.
— У мене вже є певна стереотипізація мислення, а вони приходять і пропонують щось нове, і це працює, — визнає командир.
Важливу частину підготовки військові проходять за кордоном. Хлопці навчаються в країнах Західної Європи. Новачків залучають у екіпажі, де досвідчені фахівці дають базу. Потім вони їдуть у навчальний центр і вже там освоюють сам борт.
Попри складність завдань, у підрозділі майже немає плинності кадрів.
— Якщо від нас і йдуть, то тільки на вищий рівень, — підкреслює Позитив. — Це місце для тих, хто хоче рости. У нас хороше командування і забезпечення. Це дозволяє зосередитися на головному — виконанні завдань і постійному розвитку.
Оксана Чмиленко
