Iсторiя кохання Андрiя та Анастасiї, як i будь-якi подiбнi, — унiкальна. Але також має спiльну рису з iсторiями їхнiх українських ровесникiв. I це — велика вiйна, яка додала нашiй молодi небачених випробувань.
Вони познайомилися в 2021 роцi у супермаркетi. Там юнак працював, отримавши фах маркетолога у Тернопiльському нацiональному технiчному унiверситетi, а дiвчина, ще студентка, влаштувалася на роботу. Керiвництво доручило Андрiю взяти шефство над Анастасiєю.
«Менi важко пояснити, як то все сталося, — посмiхається Андрiй. — Почав допомагати Настi, а вже за кiлька днiв вiдчув, що менi хочеться частiше бачити її усмiшку, спiлкуватися. Якась невiдома сила тягнула до неї. Але головне — її очi. Можна сказати, що я втонув в її очах».
«Вiн менi дуже допомагав на роботi, — згадує Настя. — Я вiдразу зауважила, який вiн комунiкабельний, добрий, до кожного має iндивiдуальний пiдхiд. Але, мабуть, найбiльше мене пiдкупило його чудове почуття гумору, яке допомагає вирiшувати найскладнiшi проблеми. Так я закохалася».
Перше побачення, квiти, прогулянки мiстом, розмови, розмови, розмови… Все це змiцнювало паростки кохання. Вже за мiсяць Андрiй запропонував Настi жити разом цивiльним шлюбом. Орендували у Тернополi квартиру i почалося тихе, щасливе сiмейне життя.
«Це був, мабуть, один з найкращих перiодiв мого життя, — згадує Анастасiя. — Я все бiльше пiзнавала Андрiя та пересвiдчувалася, що вiн у мене найкращий. Графiк роботи у нас був досить напружений, я втомлювалася, але вдома завжди мала повну пiдтримку й усiляку допомогу.
Вiн не лише допомагав менi по господарству, а вчив правильно сприймати труднощi, фiлософськи ставитися до них i правильно розраховувати сили. Я ще бiльше закохувалася в нього».
Щасливе життя тривало менше року: в лютому 2022 року прийшла з московських болiт велика бiда. Молодята ще мiцнiше трималися один за одного, хоча довелося урiзати свої потреби, бо частину зарплати Андрiй i Настя жертвували на пiдтримку ЗСУ.
Навеснi 2023 року Андрiй отримав повiстку. Сприйняв спокiйно, як i належить чоловiку — потрiбно йти захищати країну. А для Анастасiї дуже важко далося усвiдомлення, що коханий вирушає на вiйну.
«Я все розумiю, що треба захищати країну, але у той момент, менi було дуже боляче, — згадує Настя. — Я плакала, у голову лiзли усiлякi думки. Я була нiби вся розбита. Але згодом змогла опанувати себе i включити рацiональне мислення, сприйняти ситуацiю так, як потрiбно».
Пiсля прискорених офiцерських курсiв у Києвi молодший лейтенант Трофимлюк червнi 2023 року прибув на Харкiвщину в танковий батальйон Залiзної бригади.
Для коханої потяглися днi, сповненi тривоги. «Живою водою» для її спраглої душi були лише його телефоннi дзвiнки. В березнi цього року черговий дзвiнок став особливим: Андрiй запропонував взяти офiцiйний шлюб.
Вона була трохи ошелешена, втiм швидко опанувала себе та погодилася, але лише за однiєї умови!
«Менi важко пояснити, чому я так вирiшила, — смiючись згадує Настя. — Сказала Андрiю, що згодна тiльки, якщо не чекатимемо твоєї вiдпустки, а я приїду до тебе i там вiзьмемо офiцiйний шлюб».
У нагодi стали вишитi сукня та сорочка iндивiдуального пошиву, якi Настя, нiби передчуваючи щось, забрала у майстра за кiлька днiв до пропозицiї коханого.
Тиждень тому, 26 березня, молодята оформили офiцiйний шлюб у фронтовому Харковi, куди командування вiдпустило лейтенанта Трофимлюка, офiцера групи психологiчного супроводу та вiдновлення танкового батальйону, у коротке звiльнення. На церемонiї були присутнi лише троє побратимiв нареченого.
«Ми ще ранiше домовлялися, що у нас не буде гучного весiлля, — говорить Анастасiя. — Коли Андрiй приїде у вiдпустку, повечеряємо у тiсному колi рiдних. Цього досить. Та на все життя залишиться пам’ять про те, де ми взяли шлюб. Буде про що розповiсти дiтям».
Читайте також: Від журналіста до воїна: історія Руслана Доротяка з Тернополя.
Від журналіста до воїна: історія Руслана Доротяка з Тернополя
