У пісні “Поручик Голицын” є український аналог, відомий іще з кінця 1940-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії, пише “Історична правда”.
Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів.
Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, якарозправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм…
Мабуть, усі знають російський романс “Поручик Голицын”. Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики.
Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували “поручика Голицына”.
Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі “Заговор против страны Советов”.
Ще романс нібито мав звучати у фільмі “Нові пригоди невловимих”, який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс “Русское поле”.
Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.
Але, як виявилось, у російського романсу є український аналог, відомий ще з кінця 40-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.
Український повстанець Микола Матола написав пісню “Друже Ковалю” у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала “білогвардійською”.
У пісні “Друже Ковалю” описується розмова двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в “Ютюбі” й порівняйте.
Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн “білої гвардії”, а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:
Четвертые сутки пылают станицы,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не падайте духом, поручик Голицын,
…Бо дуже нелегко й мені самому.
За павших друзей, за поруганный кров наш,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,
На славу Вкраїні, на вічні віки!
А тепер уявіть, що в 1919 році “біла” Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків…
Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних “якби”. А решту, як каже наш Президент — додумайте самі…
