Українська Перемога настане після розвалу московської імперії у її сьогоднішніх межах. Наш вихід на державний кордон 1991 року – це стане лише тимчасовим передихом у постійних зазіханнях московії на українську державу та устремліннях знищити українську націю, як таку.
На моє бачення, Шлях до Перемоги складається з трьох чинників:
1. Підтримка України Західною цивілізацією.
2. Мотивація пасіонарної частини українського суспільства надавати військову відсіч москвинам та підтримувати Збройні Сили України.
3. Повинна постати українська, патріотична влада, яка буде спрямовувати діяльність державних інституцій та нації загалом на перемогу в кожній сфері життєдіяльності.
Що ми маємо на сьогодні?
Завдяки геополітичним трендам, цивілізовані країни Європейського континенту, а також такі країни, як: США, Канада, Австралія, Японія та ряд інших країн, готові надати максимальну допомогу Україні.
Особливо переосмислення настало на Європейському континенті. Сьогодні громадяни цих країн чітко усвідомили, що протистояти москвинам на цьому етапі може лише український дух та нація. І для того, щоб війна не перейшла на їхню територію, вкрай потрібно допомогти Україні.
Таке переосмислення відбулося. Макрон робить різкі, я б сказав, проукраїнські заяви з приводу введення військ для протистояння москвинам. Та це лиш тому, що 65% французів вважають московію загрозою для Західної цивілізації та налаштовані на збройну підтримку України.
Неоднозначні події відбуваються в Америці, бо там ще один цивілізаційний розлом між популістом-більшовиком Трампом і ціннісним Байденом. Достатньо різкою прозвучала заява республіканки екс-сенаторки доньки віце-президента США Чейні: “Америка витримає чотири роки, навіть якщо Байден буде проводити найбездарнішу політику в Америці, а він такої проводити не буде, і Америка це витримає. Але Америка не витримає президента Трампа”.
Хоч там немає бойових дій, але там вирішується, яким курсом буде розвиватися світова політика. Чи вона буде базуватися на ціннісній складовій, чи все-таки на популістично-більшовицьких трендах Трампа, Орбана, Фіцо, путіна, Сі Цзіньпіна, Кім Чен Ина, іранських мулів і Ердогана. Через це там достатньо важко, але я переконаний, що ми будемо отримувати достатньо зброї та фінансів.
Підтвердженням цього є інтерв’ю Держсекретаря США Блінкена після вчорашньої зустрічі в Брюсселі: для перемоги України ми повинні дати їй все,вона має отримати необхідну кількість і зброї, і фінансів. Наслідками зустрічі ЕС і США стало рішення про переформатування 5 мільярдного фонду воєнної допомоги України на 100 мільярдний. Тобто з цієї сторони якоїсь підступності, навряд чи можна очікувати.
Далі – по настроях пасіонарної частини на фронті та в тилу. Три місяці тому було 82% українців, які категорично проти, так званого, “миру з московією” в обмін на територіальні поступки. Сьогодні таких понад 60%, але пасіонарна частина, яка воює і яка працює на перемогу в тилу, свої настрої не змінила. Змінюють свої настрої ті кого травмує політика влади і так зване “болото”. А ті, хто воює, ті, хто допомагає Збройним Силам України – залишились на своїх позиціях. І це є запорукою того, що своє відношення до війни з московією Україна не змінила.
І наостанок – про ахіллесову п’яту в українському шляху до перемоги. Достатньо багато меседжів йде до того, що режим Зеленського взяв напрямок на узурпацію влади. Підтвердженням цього є те, що він досі не звернувся до Конституційного суду за роз’ясненням легитимності його повноваженнь після 5-річного конституційного терміну після 20 травня 2024 року.
Ми маємо статтю 103 Конституцію, яка чітко говорить, що повноваження президента закінчиться в четверту неділю п’ятирічного перебування на його посаді. Маємо рішення Конституційного суду 2004 року, в якому прямо вказано, коли Кучма перевіряв можливість йти на третій термін, що пролонгації повноважень президента неможливі.
І маємо статтю 107 Конституції, яку «тегає» і вириває з цілісного змісту обслуговуючий персонал режиму, що президент складає повноваження після вступу на посаду наступного президента. І оскільки Зеленський, як суб’єкт законодавчої ініціативи, не звертається до Конституційного суду, то є достатньо серйозні підстави вважати, він обрав шлях на узурпацію влади після 20 травня. Тому мабуть йде вичищення офісу президента від людей, які не є тими, кого призначив Єрмак. Заміна того ж Данілова на Литвиненка, звільнення двох заступників Єрмака – це ті, хто фактично не є васалами Єрмака.
І якоїсь іншої точки зору, чим точка зору Зеленського і Ермака, якоїсь дискусії, уже точно не буде ні в РНБО, ні в Офісі.
Друге питання – це майже недієздатний парламент. Фактично рішення в парламенті приймаються, коли враховуються інтереси комерційних груп. Сьогодні, в принципі, знайти понад 170 депутатів, які підтримуватимуть ініціативи Зеленського, достатньо важко. Ми не маємо в парламенті опозиції. В парламенті є конкуренти на доступ до розподілу ресурсів України, а не є опозиція. Бо ніхто із тих фракцій, хто не входить у владну більшість, не оголосив альтернативний шлях до Перемоги. Ми маємо фактично уряд, як обслуговуючий персонал Офісу Президента. Ми не маємо незалежної прокуратури. Ми не маємо справедливого суду. І найстрашніше, що, на жаль, вмерла в Україні журналістика, як четверта гілка влади в Україні. Тобто для того, щоб здолати лютого ворога, крім протидії на фронті, підтримки Збройних Сил України, підтримки України нашими західними партнерами, одне з ключових завдань для української нації – подолання безладу та утвердження справедливості в Україні.
Уже чітко зрозуміло, що ніякого шляху до перемоги Зеленський і його команда не пропонує українській нації. Крім «дайте гроші, дайте зброї», від них нічого не чути іншого. І ще страшніше, що жодних дій в цьому напрямку вони не здійснюють. Досі те, що вони роблять, це прораховують ймовірні електоральні групи, які мають їх підтримати в разі чергових виборів президента чи Верховної Ради. Нічого спільного із гаслом «все для фронту, все для перемоги» немає.
Яке ж завдання стоїть сьогодні перед, в першу чергу, пасіонарною частиною українського суспільства?
Нам потрібно через соціальні мережі, через спілкування між українцями донести до кожного, що перепоною для швидшої перемоги є – нинішня неукраїнська «окупаційна» влада. Я називаю оце донесення інформаційним спротивом – інформаційним ВІЧЕМ. Нам треба, щоб це усвідомила більшість громадян країни.
Тоді ми зможемо вимагати і утвердити український уряд воєнного часу, який переведе країну на воєнні рейки, отримає максимальну довіру міжнародних партнерів й достатньо швидко і з меншими втратами переведе Україну до Перемоги. Майбутнє України та української нації в наших руках. Потрібно аналізувати і шукати нового лідера, потрібно не визначати когось, хто «мені подобається», а шукати, хто може ефективно привести країну до перемоги.
Переможемо!
Павло Жебрівський
