19 листопада у Тернополі відбувся концерт Суперблондинки Олі Полякової, після якого вона дала відверте інтерв’ю.
-Ви казали, що перший концертний тур – це як шлюб для дівчини. Чи можна вже вважати, що у вас пройшов медовий місяць? Які враження від нього?
-Я переживаю «медовий місяць» після кожного концерту у турі «Шльопали Шльопки», але, на жаль, триває він недовго – лише до наступного виступу. (Посміхається). Попереду у мене ще три концерти у містах України та один, наймасштабніший, у Києві. Але я щоразу почуваюся, немов щаслива та водночас перелякана наречена , коли виходжу на сцену у іншому місті. Адже я не знаю, що мене очікує попереду: кожна глядацька зала – це люди зі своєю енергетикою, світосприйняттям та почуттями. Знайти шлях до їхніх сердець, змусити танцювати, посміхатися – ось це справжнє щастя для артиста. Я дійсно радію, коли бачу усміхнені обличчя, тому я безмежно вдячна кожному прихильнику, який прийшов подивитися на мене та обмінятись порцією гарного настрою замість того, щоб, наприклад, заплатити за газ. (Усміхається)
– Кожна публіка – особлива. Що можете сказати про тернопільську? Вона вам чимось запам’яталась?
Тернополяни – це найщиріша, найбільш вдячна та найтанцювальніша публіка, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Ви – найкращі! Мені було дуже приємно виступати перед вами, дарувати гарний настрій та заряджатися позитивними емоціями, якими ви віддячували мені за виступ.
-13 років ви йшли до сьогоднішнього образу та час біжить. Чи замислювались ви над тим, як сприйматимуть цей образ, скажімо, через 10 років. Можливо, у майбутньому плануєте повернутись до оперного співу та стати поважною оперною дівою?
-У майбутньому я планую підкорити весь світ саме образом Суперблондинки. У мене вже було 7 концертів за кордоном (навіть у Південній Кореї), тому захоплення світу – питання часу. (Усміхається) Якщо серйозно, Оля Полякова – це не просто імідж, а стан душі. Складно буде відмовитися від самої себе через 10 років та й навіщо? Тому я не замислювалася над іншими образами – мені подобається дарувати людям свято. А що стосується оперного співу, то я використовую його і зараз. Згадайте моє класичне виконання композиції «Шльопали Шльопки» на дні народження «Світського життя» або участь у проекті «Як дві краплі». На даний момент мені цього достатньо. Більш того, оперну версію «Шльопок» я виконую у своєму концертому турі.
-Яку пісню із свого репертуару любите найбільше та чому?
-Хочеться сказати «Первое лето без него», тому що це остання моя композиція, але насправді я не знаю, як відповісти на ваше питання. Це все одно що запропонувати письменнику обрати одну свою найулюбленішу книжку. А що, інші погані? Або в інші він не вкладав душу? Суперблондинка у кокошнику стала відомою на всю країну після прем’єри хіта «Шльопали Шльопки», тому, звісно, у мене до нього особливе ставлення. Але «Любовь-морковь», «Люлі-Люлі», «RussianStyle» та усі інші композиції – це теж частина моєї творчості і я виконую їх із величезним задоволенням. Ви навіть не уявляєте, яке це неймовірне почуття, коли ти бачиш, як публіка здіймається на ноги, чуючи лише перші акорди твоїх пісень! (Усміхається)
-В житті ви дуже позитивна, але не завжди можливо бути такою веселою. Скажіть, що може викликати сльози в Суперблондинки Олі Полякової?
-Жахливе слово «війна», тисячі зруйнованих сімей, діти, що втратили батьків, розбрат та ворожнеча між країнами, які колись були у дружніх відносинах. Те, що відбувається сьогодні на Сході досі викликає в мене шок. Ми стали жертвами жорстких політичних ігор, заручниками обставин, які змусили нас посваритися з родичами, що знаходяться по той бік кордону. Ось це найсумніший привід для сліз. Я за мир та процвітання.
-Не секрет, що ви багато часу проводите на кухні: самостійно виготовляєте сир, наливки, а ваша донька вважає, що найсмачніше ви готуєте морозиво. Розкажіть, які улюблені ваші страви та яку вважаєте своєю коронною?
-Я дуже люблю сир з козячого молока власного приготування. Ми навіть придбали спеціальний холодильник, у якому вони дозрівають. Найсмачніший – той, якому вже декілька місяців. Нещодавно спробувала зробити качину грудку за особливим рецептом: спочатку засолила її, потім підв’ялила трохи у холодильнику, а в кінці підкоптила, використовуючи вільху. Вийшла справжня смакота! Але коронною стравою я вважаю гаспачо з м’ясом краба та ікрою летючої риби. Особливо, коли гаспачо приготований з помідорів з власної грядки. (Усміхається). Звісно, я готую і більш традиційні страви (наприклад борщ), але кого ж цим можна здивувати?
-Ви завжди йдете до своєї мети і, якщо у вас не вірять, то з усіх сил це доводите. На цей час чи є у вас якась ціль, яку ви більш за все хочете здійснити?
-Хочу бути щасливою на заздрість усім недоброзичливцям! (Усміхається) Не можу сказати, що я надто замислююся над майбутнім – намагаюся більше жити сьогоденням. Я навчилася цінувати життя у всіх його проявах та вірю у те, що немає нічого неможливого. Головне – правильно сформулювати бажання, розподілити зусилля та не лінуватися, тому що лінощі – це ворог номер один для щасливого життя!
-Коли ви чуєте «Тернопіль», які асоціації у вас виникають?
-Після концерту я можу думати лише про щасливі обличчя глядачів, шалений драйв та енергетику, якими ми обмінялися під час виступу, і танці без зупину (Усміхається) Але якщо казати про відчуття, які викликає у мене місто, то це, напевно, затишок та спокій. Також мені дуже подобаються міста вишукані по-європейськи . Тернопіль – одне з них.
-За час перебування у Тернополі де встигли побувати та які місця найбільше сподобались?
-У ДК «Березіль»! (Усміхається) На жаль, через насичений гастрольний графік весь наш час був розписаний до хвилин. Я встигла побачити лиш Старий замок, Театральний майдан та неймовірно гарну річку Серет. Безперечно, вона – справжня окраса Тернополя. Але найбільше враження на мене справила історія по те, як у кінці 16 сторіччя за наказом засновника міста Яна Тарновського жителі самотужки викопали цілий ставок. Це ж пекельна праця!
-Під час туру ви побачили багато міст і ще раніше звертали увагу на жахливий стан доріг. Які ще недоліки ви помітили?
-Для артиста найбільший недолік – це стан доріг. Оскільки впродовж всього туру ми безперервно переїжджаємо з міста до міста, дуже багато часу доводиться проводити у дорозі. Ледве не єдине місце де можна перепочити – це авто. А як тут спати, якщо доріг немає? Я досі перебуваю у стані шоку та починаю замислюватися про власний зірковіз. У решті випадків я дуже люблю свою країну та не хочу говорити про неї погано. (Усміхається)
-На завершення скажіть, будь ласка, побажання для файних тернополян.
-Тернополяни, дякую вам за вашу любов, енергію та натхнення! Нехай у ваших домівках завжди буде тепло, затишно та панує гарний настрій. Кохайте, посміхайтеся та цінуйте кожну хвилину. Бо життя того варте! 
Тетяна Федчук
Фото автора
Обговорення