Коли він в операційній, світ на мить зупиняється, є лише хворий, якого потрібно врятувати. Понад дві з половиною тисячі операцій, деякі з них – унікальні. Це під силу лише йому. В Одесі він став місцевою знаменитістю, тепер рятує серця мешканців Тернопільщини. Все це про кардіохірурга, доктора медичних наук Романа Лекана. Півтора року тому він переїхав до Тернополя й став одним з першопрохідців кардіохірургічного центру в університетській лікарні. За плечима в нього 30-літній досвід у дитячій кардіохірургії.
– Оперувати дитячі серця – вищий пілотаж, бо дуже делікатні й крихітні судини, а саме серце – не більше сливи, тут необхідно мати техніку відпрацьовану до деталей, – зауважує лікар. – Наймолодшому пацієнту, якого довелося оперувати, було лише три дні, тож розумієте, яка це ювелірна справа.
Пан Роман – уродженець Чорткова. Він ще в шкільні роки мріяв стати лікарем, хірургом.
– Якось взимку я катався на лижах, з’їжджав з гірки та впав на побиту скляну пляшку й отримав різану рану стегна. Мене відвезли до лікарні. Там я вперше побачив роботу хірурга, так би мовити, зблизька. Зеновій Гуменюк, лікар, який мене оперував, виявився чудовим спеціалістом. Гадаю, саме це стало вирішальним у подальшому виборі майбутньої професії, – продовжує розповідь Роман Лекан.
Після закінчення школи Роман Йосипович вступив до Львівського медичного інституту. Там отримав спеціалізацію педіатра. Інтернатуру проходив у Львівській обласній дитячій лікарні. Пізніше працював у клініці Миколи Амосова. 1982 року столичних хірургів багато не було, здебільшого – приїжджі. Все через те, що мало було охочих обирати саме цю професію. Кардіохірургія – складна. Та й стояти по вісім годин в операційній, не всі до такого готові.
– Микола Михайлович – метр кардіохірургії, – каже Роман Лекан. – Тому дуже радію, що запозичував досвід саме в нього. Амосов дуже суворий був. Асистуючи йому, треба все робити бездоганно, не втрачати канву операції. Він міг будь-якої миті запитати щось із хірургії, якщо не знав відповіді, то Микола Михайлович не раз про це нагадував. Вишкіл був той що треба! Інакше стати добрим кардіохірургом – складно. Головне правило Амосова: кожен хірург мав пропрацювати в клініці або анестезіологом, або лікарем інвазивної кардіології. Я обрав анестезіологію, а потім працював у відділенні хірургії вроджених вад серця в дітей раннього віку.
2001 року я отримав запрошення очолити центр дитячої кардіохірургії в Одесі. Тоді почала працювати Національна програма розвитку дитячої кардіохірургії й у всій Україні мали створюватися центри, подібні до київського. В листопаді 2006 року відкрили науково-практичний центр дитячої кардіології та хірургії Міністерства охорони здоров’я України, були створені дитячі кардіохірургічні відділення в кількох обласних центрах – у Львові, Донецьку, Одесі. Я очолив в Одесі.
– Свою першу операцію пригадуєте?
– Так, таке не забувається. Вірю в силу молитви й Божої опіки. Скільки було надскладних операцій, де життя дитини висіло на волосині, але потім все минало успішно! Вперше оперував трирічну дівчинку з відкритим артеріальним протоком. Якщо батьки відмовилися б від операції, це у подальшому загрожувало дитині легеневою гіпертензією, дилатацією серця, частими респіраторними інфекціями та пневмоніями.
– В Одесі ви вперше провели пластику аорти. До того часу такі хірургічні втручання проводили лише у столиці. Багато видань і телеканалів писали про це, розкажіть детальніше.
– Цю операцію я здійснив 2016 року. Дівчинці було лише місяць. Маленька Софійка народилася з вадою серця. В неї було різке звуження дуги аорти з коарктацією аорти. Консервативне лікування було тимчасовим, лише операція забезпечувала нормальний ріст аорти з відновленням артеріального кровообігу органів черевної порожнини та нижніх кінцівок, тобто без оперативного втручання дівчинка могла б померти. Операція – надскладна: спершу потрібно було знизити температуру тіла дівчинки до 18 градусів, зупинити кровообіг, але при цьому забезпечити кровопостачання мозку. Щоб операцію закінчити успішно, працювали великою командою, яка складалася з дев’яти спеціалістів. Загалом операція тривала майже сім годин. Зазначу, що на розвиток дитини така операція жодного впливу не має. Зараз дівчинка живе і розвивається, як усі дітки. Щоправда, час від часу проходить огляд у кардіолога.
Можу розповісти ще про одного маленького пацієнта. Він народився з транспозицією магістральних судин – це патологія, при якій кров з лівого шлуночка перетікає в легеневу артерію, а з правого – в аорту. Повинно ж бути навпаки: з лівого – в аорту, з правого – в легеневу артерію. Тобто під час операції магістральні судини помінялися місцями з реімплантацією вічок правої та лівої коронарних артерій. Завдяки хірургічному втручанню вдалося відновити анатомію серця. Якісно проведена операція – це лише пів справи. Далі важлива робота працівників палати інтенсивної терапії. Вони повинні виходити дитину. Бо не завжди після операції вдається за один день стабілізувати стан дитини.
– Нині в Тернополі ви оперуєте лише дорослих?
– Так, лише дорослих. У Тернополі я допомагав засновувати кардіохірургічний центр. Оперуємо дорослих не лише з усієї області, а й приїжджають пацієнти також з інших регіонів. Ми показали високий професійний рівень кардіохірургії.
– Діти продовжили вашу справу?
– Син – кардіохірург. Він працює в Одеській дитячій лікарні. Я завжди хотів, щоб діти пішли моєю стежиною. В мене чималий досвід, дуже тішуся, що маю його кому передати. Із сином часто на телефонному зв’язку, радимося з приводу хворих. Уже кілька пацієнтів приїжджали до мене з Одеси оперуватися, а їхньою реабілітацією вже переймався син. Молодша донька цього року закінчує школу.
– Ваша професійна мрія?
– Відкрити центр дитячої кардіохірургії в Тернополі. Він би став єдиним у Західній Україні. Всіх дітей з вадами серця нині возять оперувати до столиці. Але не всі малюки можуть пережити довгу дорогу, а деяким потрібне негайне оперативне втручання у перші години життя. Відтак кардіохірургічний центр став би рятівним колом для малят. Сюди б приїжджали маленькі пацієнти із сусідніх областей. Якщо врахувати, що число хлопчиків і дівчаток з вадами серця з кожним роком народжується дедалі більше, тому це – нагальна потреба. Щиро сподіваюся, що місцева влада буде йти назустріч та підтримає мою ініціативу. І новостворений кардіологічний центр стане порятунком для сотень маленьких сердець.
Мар’яна СУСІДКО
