Різдвяне послання Архієпископа Тернопільського і Кременецького Нестора Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Тернопільської єпархії Святої Православної Церкви України
Дорогі браття і сестри! Христос народився!
Достойно пройшовши святий Різдвяний піст, ми з вами радісно зустріли свято Різдва Христового, щоб прославити новонародженого Спасителя світу. В одному з піснеспівів цього свята є слова «Нас бо ради народилося Немовля, Предвічний Бог». Свято Різдва є дійсно особливим з-поміж усього літургійного року, бо це єдине свято, в якому ми бачимо Христа не Всесильним Богом, не Вчителем, не Цілителем, не творцем великих чудес, а – Немовлям, Яке лежить у яслах в печері на околиці Вифлеєму. Багато людей у образі Немовляти Ісуса часто навіть не бачать Бога, і їх огортає не відчуття вдячності Богові за Його турботу про людей, адже Він послав на землю Свого Божественного Сина, щоб відкупити гріхи людства, а почуття розчулення при спогляданні Немовляти.
І справді, напевно, з тих людей, які бачили новонародженого Христа, тільки одиниці розуміли, що в яслах лежить не безпомічна дитина, котра у майбутньому стане кимось великим, а Істинний Бог, Творець неба і землі, всього видимого і невидимого. Дехто любить це свято саме за те, що у ньому Христос не нагадує нам про покаяння, про необхідність змінитися, стати до боротьби з гріхом. Новонароджений Спаситель дуже «земний» і «людський», такий Бог подобається навіть невоцерковленим людям.
У нас може виникнути питання: навіщо Богові було потрібно народжуватись на землі як Немовля? Навіщо потрібно було жити земним життям 30 років до того часу, як Він вийшов на проповідь? Чи не простіше було б зійти у славі з неба в дорослому вигляді і так звіщати Свою волю людям? Тоді б було менше сумнівів що Він є дійсно Богом. Адже такі сумніви були як у сучасників Христа, так і досі є у багатьох невіруючих людей.
На ці питання понад півтори тисячі років тому дав відповідь блаженний Августин. У своїй проповіді на Богоявлення святий сказав, що більшу частину життя ми занадто дорослі у своїй гріховності. Ми покриті настільки щільною коростою гріха, що цієї гріховності не відчуваємо. Але перед лицем Спасителя, Який, будучи Предвічним Богом, став Немовлям, ця короста дає тріщину і ми відчуваємо, наскільки грішні. Споглядаючи Новонародженого Христа, ми й самі стаємо трохи дітьми, а саме такими ми повинні бути для того, щоб увійти в Царство небесне, як про це говорить Сам Господь у Святому Євангелії (Мф. 18:3).
Ці слова блаженного Августина є актуальними і сьогодні. На жаль, дуже часто ми більше соромимось людей, ніж Бога, і більше соромимось каятися у своїх гріхах, аніж чинити їх. Ми боїмося бути не такими як усі, відрізнятися від інших, щоб нас не осудили. І якщо навколо нас грішать, то ми боїмося, що коли ми не будемо чинити так, як усі, то з нас будуть насміхатися. Та Спаситель Світу не посоромився народитися беззахисним Немовлям серед грішних людей, не соромився коритись Своїм земним названим батькам (Лк. 2:51), не соромився приходити нарівні з звичайними людьми до храму чи синагоги, не соромився доторкатися до заразних хворих чи розмовляти з великими грішниками, котрих відкинуло суспільство. Господь не посоромився померти за наші гріхи, яких Він не чинив. Часто всі ці факти не можуть нас розчулити чи примусити задуматися. Ми сприймаємо їх як належне і продовжуємо грішити, вважаючи себе праведними, і порушуємо волю Божу, при тому надіючись на Царство небесне. Проте коли ми бачимо, як Всемогутній Бог прийшов на землю у такому смиренному вигляді, – це привід навчитися справжнього смирення, відчути щиру любов до Бога і до людей, почати боротьбу з гріхом, зі злом, якому ми дозволяємо жити всередині нас.
Ми маємо з дитячою любов’ю і повною довірою слухати Волю Божу, яку Господь нам висловлює через Євангеліє та у Своїй Святій Церкві, жити за цією Волею з упевненістю, що саме цей шлях веде нас до спасіння у Христі Ісусі. Якщо ми навчимось щиро, по-дитячому довіряти Богові, так само, як щиро святкуємо Його Різдво, то жодна спокуса не відверне нас від Нього, жодна гріховна радість не буде для нас важливішою і принаднішою, ніж перебування у Божій любові, єднання зі Спасителем у Святій Євхаристії та щоденне зростання нашого духовного життя, яке проростає для нас у життя вічне.
Всього кілька тижнів тому в Україні відбулась епохальна подія, яку можна порівняти з хрещенням Руси тисячолітньої давності: розділене українське православ’я об’єдналось у Єдину Помісну Православну Церкву в єдності зі Вселенською Православною Церквою. Стараннями Матері-Церкви Константинопольської, Українських Церков, української влади та всього українського народу отримана ця важлива перемога. Це перемога не лише над духовним окупантом – Москвою, це перемога над зусиллями диявола по примноженню зла та ненависті між людьми. Нехай це єднання, яке є виконанням заповіді Господньої «Щоб усі були єдине» (Ін. 17:21), – буде продовженням нашої любові до Бога і до ближніх, щоб воно було не просто формальним єднанням, а – пошуком Христа та прагненням нести благо, і допоможе народу України стати на шлях спасіння.
У ці радісні дні Різдва Христового щиро вітаю зі святом духовенство нашої великої єпархії, обласну, районну та місцеву владу нашої області. Вітаю наших воїнів-захисників, котрі продовжують боронити наш край від агресора навіть у ці святкові дні і завдяки яким ми можемо славити Новонародженого Христа Спасителя під мирним небом. Вітаю всіх православних християн, а особливо дітей, для яких це свято є особливо радісним. Нехай кожен з нас у ці святкові дні у своїй щирій різдвяній радості та бажанні єдності з Господом уподібниться дітям, «бо таких є Царство Боже» (Лк. 18:16).
Нехай предвічно народжений від Отця Син Божий, Який на землі народився від Діви Марії, принесе на нашу українську землю мир і дарує людям благовоління до спасіння. Амінь.
Христос народився, славімо Його!
| Різдво Христове 2018/2019 рік м. Тернопіль | Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький |
Обговорення