У цей морозний, чарівний день, коли Кременець вкритий іскристим снігом, а руїни замку на горі Бона стоять мовчазними стражами під холодним сяйвом місяця та зірок, хочу розповісти вам нову історію з минулого нашого міста.
Це не просто легенда – вона вплетена в реальні події облоги 1648 року, зафіксовані в історичних хроніках і переказах, що дійшли до нас через століття.
Уявіть Кременець тієї суворої зими: глибокий сніг заметав вузькі вулички, дим з коминів старовинних кам’яниць змішувався з морозним повітрям, а на вершині гори Бона височів неприступний замок – фортеця з товстими вапняковими мурами, вежами, що пронизували небо, і таємними підземеллями, де, за чутками, королева Бона Сфорца ще за життя сховала свої незліченні скарби: золоті монети, коштовності з Італії та навіть прокляті отруйні зілля. Люди шепотіли, що дух темпераментної королеви, яка нібито тримала в замку гарем коханців і не гребувала жорстокістю, досі блукає стінами в різдвяні ночі – час, коли межа між світами тоншає, а нечиста сила намагається затьмарити святкове світло.
Саме на Різдво 1648 року, 25 грудня за юліанським календарем, коли польський гарнізон у замку, виснажений півторамісячною облогою козацьких загонів Максима Кривоноса, намагався святкувати народження Христа – співаючи колядки біля тріскучого вогнища в холодних залах, – сталася загадкова подія, що нагадувала справжній детектив жахів.
Молодий шляхтич Ян Ковальський, вартовый біля входу до підземних ходів (де, за легендами, ховався головний скарб Бони), раптово зник під час нічної зміни. Гарнізон, попри голод і холод, кинувся на пошуки: смолоскипи освітлювали заметілі стежки, солдати кричали в темряву, а вітер завивав, ніби насміхаючись.
На ранок, у різдвяний світанок, його тіло знайшли в глибокому сніговому заметі біля підніжжя гори: замерзле, з обличчям, спотвореним невимовним жахом, очима, широко розплющеними, ніби він бачив щось невідворотне, і в руках – клаптик старовинного пергаменту з намальованою картою таємних проходів до скарбниці.
Свідки – інші вартові – божилися, що напередодні бачили дивне зеленкувате сяйво з підземелля, чули жіночий сміх, що лунав крізь заметіль, і навіть помітили “чорну тінь” – силует жінки в довгій мантії, що зникала в мурах.
Комендант замку, шляхтич Вишневецький, негайно призначив розслідування: у холодних казематах, де краплі крижаної води падали зі стелі, допитували підозрюваних солдатів, які нібито планували в різдвяну ніч, коли варта розслаблена святами, пробратися до скарбів і втекти з обложеної фортеці.
Під тортурами (бо ті часи були жорстокими) один “зізнався” в змові, але шепотів про прокляття: мовляв, дух Бони не дозволяє торкатися її золота, караючи жадібних смертю від холоду й страху.
Чи то справді містичне втручання королеви, яка охороняє свої таємниці, чи просто трагічний випадок – дезертирство, що закінчилося замерзанням у бурі? Архіви та перекази залишають це загадкою: справа так і не була завершена, бо невдовзі замок капітулював, а скарби Бони досі, кажуть, чекають у підземеллях…
Ця похмура, але заворожуюча історія нагадує, як у святкові дні, коли ми чекаємо дива та світла, темні легенди минулого можуть нагадати про крихкість життя. На щастя, нині гора Бона – це місце неймовірних краєвидів, романтичних прогулянок і спокою, а Кременець святкує Різдво з колядками, вертепами та теплом родинних столів.
Друзі, бережіть себе, цінуйте близьких і нехай ваша ніч буде тільки світлою! Ще раз з Різдвом!
Читайте також: Коли Миколай іде до суду: Кременецьке диво 1602 року
