Лексика української мови постійно поповнюється новими словами. Вони немов листя на деревах: старі «відлітають», а нові «виростають». Шеф-редакторка сайту Катерина Попова вирішила дізнатися докладніше, що таке неологізми, яке вони мають походження і як уживаються в українській мові.
Міцнішають міжнародні зв’язки країни. Відбуваються зміни в культурному житті. З’являються нові види спорту. Усе це знаходить відображення в мові. Нові слова, або неологізми, виникають щогодини, щохвилини, але не всі вони зберігаються в народній пам’яті та фіксуються у довідниках.
Для кожного покоління українців якісь слова були свого часу новими. Люди старшого віку добре відчували кілька десятиліть тому новизну таких слів, як «магнітофон», «універмаг», «телевізор». Ті, хто народився у 50-х роках, пам’ятають виникнення слів «супутник», «космічний корабель», «місяцехід». Але й нам здаються абсолютно новими неологізми, що виникли зовсім недавно: «клікбейт», «локдаун», «антиваксер», «макронити», «смартфонозомбі», «кринж».
Що таке неологізми?
Давайте насамперед згадаємо, що таке неологізми (гр. neos «новий», logos «слово») — це нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються в мові. Виникнення неологізмів спричинене потребою давати назви новим предметам, явищам, поняттям, які постають унаслідок безперервного розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами та державами.
Крім лексичних новотворів для називання нових понять неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більше відповідає фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим нормам мови.
Кількість неологізмів тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їхньої фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звісно, лишаються в мові).
Поряд з лексичними неологізмами з’являється чимало неологізмів семантичних, тобто слова, що здавна існують у мові, набувають нових значень. Оскільки неологізми є категорією історичною, їхня належність до пасивної лексики невічна. Вони сприймаються як нові слова доти, доки називані ними поняття не стануть загальновживаними. Коли поняття стають такими, слова вже не сприймаються як неологізми. Поява й існування неологізмів виправдані лише тоді, коли є потреба у виконанні певної спілкувально-називної або художньо-зображальної функції. Коли такої потреби немає, новотвір зайвий і позбавлений перспективи закріпитися в лексичному складі мови.
У розмовному мовленні неологізми виникають весь час. Як правило, вони ніде не фіксуються і швидко замінюються іншими. Інколи переходять до літературної мови: повнометражка, електричка та ін.
Англіцизми та їхній вплив на мову
Варто окремо сказати про слова іншомовного походження, що мають синоніми в українській мові. Їхнє проникнення в мову створює лексичну надмірність і може заважати розумінню сенсу. Наявність лексичних дублетів, «свого» і «чужого» найменування усувається з плином часу: один з них затверджується в активному складі мови (в результаті найбільш частого його вживання), а інший відходить на периферію мовної системи. Сумно усвідомлювати, що за декілька десятиліть в українській мові може виявитися дуже багато слів англійського походження, що витіснили свої споконвічно українські еквіваленти. Зараз такі слова активно вживаються в засобах масової інформації, у рекламі.
Із сумом доводиться констатувати, що у гонитві за всім іноземним, у прагненні копіювати західні зразки ми все більше втрачаємо свою самобутність, у тому числі й у мові, бо мова відображає спосіб життя і спосіб мислення. Як наслідок цього — втрата інтересу до рідної мови, української літератури й культури, недорікуватість, зниження грамотності й мовної та загальної культури. Можливо, там, де можна обійтися засобами української мови, не слід вдаватися до іншомовних елементів, віддаючи данину моді й наслідуючи тенденції не тільки жити, а й мислити по-американськи?
Неологізми в літературі
Індивідуально-авторські неологізми порівняно широко простежуються в мові поезії (наприклад, у М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у прозових гумористично-сатиричних творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»), у мові таких літературних напрямів, як футуризм (М. Семенко та інші), неологізми протиставляються застарілим словам.
Отже, загальномовні неологізми використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуальні (авторські) поширені в основному в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, тому я проаналізувала специфіку творення неологізмів у творчості Ліни Костенко та Василя Симоненка.
«Ще назва є, а річки вже немає…»
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблиски скупі.
«У присмеркові доброї дібровості…»
У присмеркові доброї дібровості
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
сідлає вічність чорного коня.
Історичний роман у віршах «Маруся Чурай»
…гілка суха, як рука кармеліта,
тримає у жмені оранж горобини.
Ліна Костенко
«Море радості»
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
«Світ який — мереживо казкове!..»
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий…
«О земле з переораним чолом…»
Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття,
У смороді й тумані гнойовім
Кричиш ти мені в мозок, мов прокляття
І зайдам, і запроданцям твоїм.
Василь Симоненко
Лексика будь-якої мови постійно поповнюється, збагачується, відновлюється. Деякі слова зникають, інші, навпаки, з’являються, а носії мови активно їх використовують. Отже, новоутворені слова мають сприйматися як звичайне мовне явище — вони є невід’ємною об’єктивною частиною мовної культури, а їхній правильний переклад іншими мовами є важливим завданням.
АВТОР: EKATERINA POPOVA
