Крапка – тире – пробіл – крапка. «Привіт, друже!» – тисячі разів вистукував «морзянкою» В’ячеслав Скалій, вітаючись зі знайомим чи незнайомим товаришем. І через океан, на далекий материк або загублений у хвилях острів летіли коди-слова, зрозумілі усім романтикам планети Земля. Бо хоча їх і розділяють тисячі кілометрів-ярдів, об’єднують короткі радіохвилі на вузьких частотах діапазонів.
Безмежність радіодіапазонів
Хобі бувають різні. Але варто почути голос Всесвіту, і радіостанція замінить вам усе: спорт, ігри, телевізор, інтернет, упевнений тернополянин В’ячеслав Скалій. Тим паче, що відтепер ти першим дізнаватимешся всі новини.
Понад 50 років присвятив наш співрозмовник аматорському радіо. Тисячі разів виходив він в ефір, спілкуючись із такими ж фанатами з Ірландії, Бельгії, Великобританії, Іспанії, Туреччини, Франції, Сполучених Штатів, Парагваю, Австралії. «Перестукувався» з островами в Карибському морі й Мадагаскаром і навіть з крижаною Антарктидою. Технарів і політиків, учителів, банкірів і навіть князів об’єднала рація і голос небесного ефіру в навушниках. Відтак у його апаратному журналі занотовано позивні майже 53 тисяч друзів з усіх-усюд!
Утім, вперше на зв’язок вийшов ще в армії, у 1962-му. Роком раніше, після закінчення Львівського технікуму залізничного транспорту, молодий зв’язківець за направленням поїхав на роботу до Сибіру. І, за іронією долі, тут юнака наздогнала повістка в армію. У військкоматі переглянули документи і рядового В. Скалія без зайвих слів відправили радіотелеграфістом артбригади. Вже в «учебці» вивчив азбуку Морзе. Потому знову пощастило: служити направили в Україну та ще й Західну. Ось так юнак опинився у Тернопільській артдивізії.
– Я був непоганим радистом, – скромно зізнається В’ячеслав Скалій. – Можливо, тому, якось товариш по службі запропонував оглянути його любительську радіостанцію. До сих пір дивуюся, як йому у військовій частині дозволили її тримати? Тим не менше, саме тоді я вперше вийшов в ефір.
– А з ким говорили?
– З Ніною з Чернігова, – каже з гордістю.
Поговорив? Отримай картку!
Радіоаматори – люди не забобонні. Але жінок серед них не багато, пізнають же їх за позивним, що містять літери YL. Тож між собою вони своїх дівчат жартівливо охрестили «Ян леді». А ще засновано спеціальний диплом, що присуджується щасливцям, які зуміли вийти на зв’язок зі 100 жінками з різних частин світу!
Взагалі диплом для «радистів» – це нагорода за досягнення в аматорському радіозв’язку. Присуджують їх, скажімо, за регламентовану кількість розмов, до того ж на певному діапазоні (наприклад, з островом Мадагаскар або Японією). Пану В’ячеславу присуджено одну з найпрестижніших і найстаріших нагород – «дошку» (диплом 5 BAND DXCC). Цю відзнаку започатковано ще в 1926 р. Американською лігою радіоаматорів та присуджують за документально підтверджений радіозв’язок на п’яти діапазонах (80, 40, 20, 15 і 10 м) зі щонайменше 100 країнами світу. Престижна ще й тому, що виготовлена з дерева – справжня дошка.
А ще В. Скалія нагороджено почесним дипломом «Полярний міст» – HONOR ROLL і HONOR ROLL №1, засновником якого є начальник однойменної експедиції Дмитро Шпара, котрий на лижах перетнув Північний полюс і потрапив до Канади.
– Щоб отримати HONOR ROLL, треба підтвердити проведені сеанси майже з усіма радіолюбительськими країнами світу. А їх нині вже налічується 340! – з гордістю пояснює співрозмовник.
Підтвердженням проведеного радіозв’язку служать схожі на поштові листівки спеціальні особисті картки-квитанції (QSL) із позивним радіолюбителя, з яким виходив на зв’язок, зазначеною датою та часом (за Гринвічем) розмови, в якому діапазоні, РСТ (показники якості зв’язку за 9-бальною шкалою), власним позивним, типом радіопередавача, видом антени тощо. При цьому кожна країна має свій префікс, а кожен радіоаматор – свій позивний. Скажімо, у пана В’ячеслава – UX0BB (U – Україна, Х – Тернопіль, 0 – звісно, нуль, а ВВ – В’ячеслав). Позивний присвоюється разом з ліцензією, тому через кожні 3 роки її потрібно продовжувати, інакше втратиш і позивний.
Водночас дата кожного виходу в ефір занотовується в апаратному журналі. Колись це були звичайні зошити, а тепер їх замінила спеціальна комп’ютерна програма, тож якщо ви раніше вже спілкувалися, варто вписати радіопозивний, як програма одразу «підкаже» день і час сеансу.
– Але я, як і колись, все одно дублюю записи в журнал. Якось у мене стався прикрий інцидент: згорів комп’ютер і всі записи були знищені, – невесело згадує В’ячеслав.
Так ось, коли аматор зібрав потрібну кількість карток-квитанцій, їх треба відправити у міжнародну або національну асоціацію радіоаматорів. Це і є підстава для одержання диплома. Скажімо, навесні радіоаматори зі всього світу намагалися встановити зв’язок із міжнародною експедицією радистів, які спочатку вирушили на острови поблизу Антарктиди, а потому перебрались на Фолклендські острови.
«Мертва зона» й антиподи
Науковий прогрес значно розширив «діапазон» можливостей радіоаматорів. Сьогодні рідко хто з них збирає вручну радіостанцію, бо є чимало заводських.
«Самому не віриться, але я свої перші станції збирав за схемами журналу «Радіо», – весело посміхається В’ячеслав, – та й «морзянкою» тепер уже мало хто користується, в основному всі спілкуються англійською, – зітхає він.
Десять років тому і моєму співрозмовникові довелося засісти за словники. Проте ніякий прогрес не допоможе подолати природні бар’єри.
– Найскладнішим вважається зв’язок з антиподом: для України таким є атол Пальміра, що у Тихому океані: рідко кому з нас вдалось зв’язатися з місцевими радіоаматорами, – каже «радіововк». – А ще існує поняття «мертва зона». Наприклад, на деяких діапазонах із Тернополя практично не можливо зв’язатися з радіоаматорами Львова. Це пояснюється особливостями поширення радіохвиль, нашим географічним розташуванням, природним рельєфом, сонячною активністю, погодними умовами.
Із «Тарко» – й під землю, і на море, і «шляхом греків»
У 1992 році В. Скалій разом з однодумцями вперше створив у Тернополі обласний аматорський радіоклуб «Тарко» і от майже 15 років залишався його незмінним президентом. Сьогодні клуб об’єднує 140 радіоаматорів.
«Тарковчани» чимало подорожують: спускалися під землю в Кришталеву печеру, розташовану на Борщівщині, двічі організовували радіоекспедиції на загублений у хвилях Чорного моря острів Березань. Вважається, що через цей клаптик суші проходив шлях із варягів у греки, відтак ось уже понад 100 років на ньому постійно тривають розкопки. Тоді ж, поки археологи шукали храм Артеміди, наш герой з друзями поспілкувались на радіохвилях з аматорами сусідніх континентів. Адже що може бути цікавіше, ніж крізь спів зірок раптом почути у навушниках знайомий (або не дуже), але такий рідний голос товариша-радіоаматора з якогось екзотичного острова: «Hello! This island of Madagascar!» (Привіт! Це острів Мадагаскар!).
Жанна Попович, спеціально для “Номер один”
До речі, радіоаматорами були: Прем’єр-міністр Індії Раджив Ганді (позивний VU2RG), король Йорданії Хусейн I (JY1), відомий полярник, Герой Радянського Союзу Ернст Кренкель (RAEM). Сьогодні, якщо пощастить, на коротких радіохвилях можна поспілкуватися з королем Іспанії Хуаном Карлосом де Бурбоном (EA0JC), королем Таїланду Бхуміпхолом Аудлаядейа (HS1A), Президентом Аргентини д-ром Карлосом Менем (LU1SM), Прем’єр-міністром Японіі Кейдзо Обуті (JI1KIT), віце-адміралом США Скоттом Редді (K0DQ/A92Q), принцом Саудівської Аравії Халедом Бін Султан Бін Абдулазіз Аль Саїдом (7Z5OO). Ще й отримаєте пам’ятну QSL-картку (схожа на поштову листівку).
