Із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну тема збереження архівних документів набула особливого значення. Директор Державного архіву Тернопільської області Федір Полянський розповів Суспільному, які виклики вдалося подолати архівістам на шляху збереження національної пам’яті. А також про найцінніші документи, які зберігаються в архіві та найчастіші запити громадян, з якими працюють архівісти.
– Скажіть, з якими викликами стикнувся архів із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
– Для працівників було шоком, несподіванкою. Всі згадали приклади з Другої світової війни, який склад документів треба готувати для евакуації. Це не обов’язково мала бути евакуація, але сама підготовка, ніхто не відпрацьовував таких заходів. Це для нас стало таким завданням. Це Російська Федерація, то перше готувалися документи українських націоналістів, визначні документи визначних історичних періодів державоутворення України та особисті дані. Ці категорії документів завжди викликали інтерес в умовах війни. Зацікавлення вони викликали з тих, чи інших окупаційних влад. Друга категорія – це бібліотечний фонд. Він у нас добре представлений стародруками й давніми виданнями. Першим завданням для нас було скласти список документів та бібліотечних видань. Для того, щоб у випадку наближення бойових дій до Тернополя, ми могли б це зробити. Друге – це безпека працівників. Було проведено навчання з надзвичайної ситуації, як правильно діяти.
– Ви ці виклики, як вважаєте, подолали: збереження документів, евакуація найбільш цінного та збереження людського ресурсу?
– Виникли тільки страхи і вони були подолані в процесі спільної діяльності. Саме обговорення страху – це вже шлях для подолання. Пізніше, коли вже зрозуміли, що загрожують ракетні удари, ми облаштували в нашому приміщені укриття з виведенням радіо точки та запасом води.
– Це укриття лише для працівників архіву, чи й для людей, які працюють в читальному залі?
– Укриття лише для працівників архіву. Читальний зал на початку був закритий і пізніше вже, коли ми отримали відомості від Тернопільської міської ради про найближчі укриття, тоді з цими рекомендаціями відкрили читальний зал. Ми працювали, щоб відновити доступ до документів читального залу. З іншого боку наша робота вже так побудована, що ми у війну заходили практично з карантину, й певні дії були зроблені, що архів не був суто як скарбниця для зберігання документів, але і як соціокомунікативна установа. На нашому сайті є опубліковані описи фондів до 39-го року всі, 30% радянського періоду, взірці запитів. Присутні канали комунікації – месенджер, у який можна написати повідомлення, наші працівники дають відповідь.
Розумієте, архів – це не тільки місце для досліджень історії, ми багато працюємо. Відповідаємо на різні запити, особливо на соціально-правові. Це, коли людина йде на пенсію, або для підтвердження трудового стажу, факт народження. Ми виконуємо запити і, фактично, ця лінія не переривалася. У той час, коли були відключення електроенергії. З настанням холодів вдалося, з допомогою благодійників та нашими зусиллями, під’єднати електрогенератор. Нелегкий був рік, але з основними викликами ми впоралися.
– Збереження національної пам’яті – це європейська практика. На вашу думку, на скільки зараз держава свідома того, що документи й цінні артефакти потрібно зберігати? Аже з війною та повномасштабним вторгненням є загроза того, що частину документів можна втратити і втрачено вже дуже багато.
– Для того, щоб людина знала хто вона є, потрібна національна пам’ять. У будь-якій організації є архів, і не завжди там впорядковані документи згідно з вимогами. Зараз цей процес інтенсивно проходить. Для того, щоб зберегти, потрібно зрозуміти, що у нас є, потрібно скласти описи, упорядкувати дані справи. Якщо ми знаємо, що є по обліку, то забезпечуємо комплекс заходів: охорону, пожежну сигналізацію, та оцифровуємо документи.
– У відсотковому еквіваленті, Федоре, якщо взяти всю спадщину архіву, скільки відсотків оцифровано?
– У відсотках буде не дуже добра цифра. Не потребує оцифрування вся спадщина. Я схиляюся до думки, що документи, які є дуже важливими, потребують мікрофільмування. У цифрах ми не знаємо, скільки вона зберігається, а у плівці страхового фонду зберігається 100 років гарантійно.
– Ви маєте для цього обладнання та людський ресурс?
– Оцифрування, як показує наша практика, – це також є дієвий засіб для збереження фондів. Для дуже багатьох наших колег з Донеччини та Луганщини, фактично, є пріоритетним завданням оцифрування. Зараз майже вся Україна працює, щоб оцифрувати та зберігати інформацію на захищених серверах.
– Ви згадували про важливі документи, які потребують першочергового оцифрування, то воно у вас рухається?
– Є програма оцифрування фондів. Першочергово – описи фондів, для того, щоб дослідник зрозумів, що в нас зберігається, вдосконалення цих описів і перевірка наявності справ. Сьогодні ми беремо участь в різних проєктах. Один з них є повномасштабним – робота в міжнародному проєкті “Family Search” з американською компанією. Є підписана генеральна угода між “Family Search” та державною архівною службою. Я б десь звернув увагу на “Ревізькі казки” – це поіменний опис населення, який проводився в Російській імперії. У нас є такі списки населення про Кременеччину. Якщо говорити про 1811, 1850 і 1880 роки, вони були обшиті та в читальний зал не надавалися. Зараз вони оцифровані.
– Розкажіть, що саме вам передавали благодійники зі світу? Що для вас було найбільш необхідним? Як ви це використовуєте?
– Дуже добрим другом нашим є Наталія Латецька, вона є спеціалістом з інституту імені Пілецького, з яким у нас підписаний меморандум. Вона очолює Берлінське відділення, коли у нас почалася війна, працівники німецького архіву плакали. В перші місяці співпраці було нам доставлено архівні коробки для збереження архівних справ. Польські архіви дали частину стелажного обладнання. Також ми отримали від наших партнерів дороговартісний міколентний папір.
– Якими документами ви найбільше пишаєтеся, які зберігаються в архівах?
– Кожен архів пишається кожним аркушем кожної справи. Кожен аркуш є цінним. Гордістю державного архіву є документи фонду “Почаївської лаври”. Документ датується з 16 століття по 1939 рік, майже 10 тисяч одиниць зберігання. Це унікальний документ з історії встановлення розвитку Почаївської лаври, як такої, та Почаївського монастиря.
– На скільки зараз на фоні релігійних процесів став затребуваним цей архів, який стосується Почаївської лаври?
– Він не є затребуваним, тому що ті дослідники, які працювали, вони вже його опрацювали. У нас є документи, які стосуються російського поневолення, і тут окремі справи потрібно вишукувати. З важливих документів ще “Ревізькі казки”. Якщо перше хобі у світі – це є садівництво, то друге – генеологія. Колись, не знав своїх п’ять колін родоводу, то фактично не міг одружитися. Ця традиція повертається і на сьогодні. Великий запит на інформацію, яка зберігається в метричних книгах, тому що багато метричних книг стали у вільному доступі.
