У сучасній українській літературі є автори, які пишуть не просто історії — вони зберігають пам’ять поколінь, досвід еміграції, силу жіночих доль і надію на краще майбутнє. Саме такою є творчість письменниці Ніни Фіалко. Її романи читають у різних країнах, їх обговорюють у книжкових клубах, вони допомагають зрозуміти складні життєві вибори й підтримують тих, хто шукає віру в себе. Пані Ніна люб’язно розповіла про творчий шлях, героїв, натхнення та головні сенси її книг.

Творчість Ніни Іванівни Фіалко — це щирі історії про силу родини, випробування долі та віру в майбутнє. Її книги нагадують, що навіть у складні часи слово може підтримати, зігріти й подарувати надію. Дякуємо письменниці за відвертість і натхнення — та бажаємо нових історій, які знайдуть шлях до сердець читачів у різних куточках світу.
Інтерв’ю опулікувала у групі Подарую книгу Марина Антощук.
Про творчий шлях
– Коли Ви вперше відчули, що писати — це не просто захоплення, а справа життя?
– Важко повірити, але писати я почала з розпачу після виходу на пенсію, коли життя різко змінилося й повело мене на Захід. Спочатку письмо стало рятівною соломинкою, яка не дала втратити себе. Після першого роману це переросло у справжнє захоплення, яке на піднесенні тривало вже понад двадцять років. Майже щороку я видавала нову книгу.
Про першу книгу та автобіографічність
– Яка з Ваших книг стала особливою? Чи є у романах автобіографічні моменти?
– Усе почалося з переосмислення власного життя — довгі безсонні ночі в роздумах підштовхнули взятися за перо. За фахом я далека від літератури, але відчула, що маю чим поділитися з людьми. Особливою стала книга «Родинні гріхи», перероблена з вистражданої сімейної саги. У моїх творах є частинка мого життєвого досвіду, але це не прямі автобіографії.
Про сюжети і перший відгук
– Як народжуються сюжети? Чи пам’ятаєте реакцію на першу книгу?
– Близько 70% моїх героїв мають реальних прототипів, а в оповіданнях вигаданих персонажів майже немає. Коли одночасно надрукували три мої романи, знайомі здивовано сказали: «Вау! Виявляється, що і кухарки можуть писати романи!» Це було несподівано й дуже зворушливо.
Про теми творів
– Чому Ви порушуєте складні життєві теми?
– Кожне покоління має своїх героїв і письменників. Моя творчість припала на період масового заробітчанства — болісного явища кінця 90-х, яке триває досі. Багато українців пережили цей шлях, тому я хотіла залишити у творах пам’ять про ті непрості часи.
Про героїв
– Чи важко розлучатися з персонажами?
– З деякими прототипами ми й досі підтримуємо зв’язок. Під час написання я живу разом із героями, ставлю себе на їхнє місце. Можливо, тому в моїх творах майже немає абсолютно негативних персонажів.
Про читачів
– Чи впливають відгуки читачів на Ваші книги?
– Негативний відгук був лише один — на роман «Зламані жоржини», де читачка зауважила, що я неправильно підібрала імена італійським синьйорам. Виправити вже не могла, але з того часу уважніше ставлюся до деталей. Мої книги читають заробітчани в багатьох країнах — часто це жінки, але є й чимало чоловіків. Дехто після прочитання навіть не відпускає дружин на заробітки.

Про процес написання
– Чи маєте письменницькі ритуали?
– Проза — це важка праця. Пишу по 10–12 годин щодня, без ритуалів. Найкраще працюється зранку, поки ніхто не зіпсував настрою. Якщо ж натхнення нема — краще не писати через силу.
Про мрії
– Чи є ще невтілені мрії? Яку книгу хотіли б побачити екранізованою?
– У моєму віці з мріями поводжуся обережно — хочу, щоб надрукували вже написане. Вірю, що український кінематограф ще звернеться до творів наших письменників. Будь-який мій роман може стати основою для серіалу.
Поради початківцям
– Що порадите тим, хто хоче писати?
– Багато читайте й набувайте життєвого досвіду. Для романів потрібна не лише фантазія, а й правда життя.
Послання читачам
– Яке головне послання Ви хочете залишити?
– Майте терпіння й вірте в перемогу незалежної України. Накопичуйте знання та досвід — вони знадобляться для післявоєнної літератури. І підтримуйте українських письменників та видавництва — їм теж нелегко.


















