Тернопільщина попрощалася з талановитим спортсменом, чемпіоном України, Європи і світу з армреслінгу Андрієм Пушкарем. Поховали його 16 листопада у його рідному Кременці. Провести в останню путь богатиря приїхали тисячі людей з різних областей, навіть — з-за кордону. Андрієві було лише 33. Його життя обірвала фатальна аварія на Рівненщині.
14 листопада наш земляк їхав зі своїм другом, багаторазовим чемпіоном з армреслінгу 26-річним Олегом Жохом в аеропорт до Львова. Спортсмени мали летіти на чергове змагання до Польщі. З ними в автівці був батько Олега. ДТП сталася між селами Гаї-Лев’ятинські та Крупець Радивилівського району Рівненської області, що за 50 км від Кременця. Вони прямували на автомобілі «Citroen». В якусь мить водій не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з вантажівкою…
Розповідають, що автомобіль, в якому їхали спортсмени, різко занесло, обкрутило, далі він врізався задньою частиною у фуру. Удар був настільки сильним, що легківку вщент зім’яло, тіла потерпілих повикидало… Андрій і батько Жоха померли на місці, Олега доправили у важкому стані до лікарні. Після аварії було невідомо, хто саме сидів за кермом «Citroen». Лише днями поліція Рівненщини завдяки проведеним слідчим діям встановила, що на момент ДТП легковим автомобілем керував 50-річний батько Жоха. За кермом вантажівки був 30-річний мешканець Чернівеччини.
«Україна втратила чемпіона світу з армреслінгу, справжнього чоловіка. Андрій Пушкар… Слова скорботи та співчуття… Наші чемпіони рівнялись на тебе! Земля тобі пухом, Чемпіоне…», — написав у Фейсбуці Дмитро Оборонько. «Ще сподівалася, що хтось напише, що це неправда… Все. Не напишуть. Будуть уточняти обставини трагедії, місце, причини, але що живий — не напишуть. Ось що означає безвихідь… До всіх титулів у Андрія Пушкаря був ще один — Почесний громадянин Кременця. Місто сумує… Співчуваємо дружині Світлані, маленькому Леву — дворічному синочкові. Пам’ятатимемо… Жаль», — написала кременчанка Зоя Карпюк.
Андрій Пушкар — спортсмен-рукоборець, тренер, заслужений майстер спорту України, багаторазовий чемпіон України, Європи та світу. Випускник Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, факультету обліку і аудиту Тернопільського національного економічного університету. З 2005 року — тренер із рукоборства кафедри фізкультури і спорту Тернопільського національного економічного університету. 15 разів був чемпіоном світу, 16 разів — чемпіоном Європи, 7 разів вигравав Кубок світу серед професіоналів. В Україні завоював близько 200 медалей з різних турнірів, а з усього світу — з понад 30 країн. Усі ці нагороди несли під час похорону.
Батько спортсмена Анатолій Пушкар свого часу написав біографічну книжку про сина «Народжений, щоб перемагати». Андрій пішов непереможним… Спорт був його життям. Андрій захотів стати спортсменом ще в 11-річному віці, коли переглянув фільм із Арнольдом Шварценеггером “Командо”. В рідному Кременці хлопець брав участь у змаганнях «Козацькі забави». Якось він 52 рази підняв колоду вагою 70 кілограмів. Пізніше були перемоги в гирьовому спорті та пауерліфтингу. 23 липня 2016 року став найсильнішим рукоборцем світу. Попри численні перемоги й пропозиції відстоювати честь інших країн, Андрій завзято боровся лише за Україну. «Мені добре в Україні. В мене тут багато друзів, тут я живу. Не знаю, мабуть, я патріот. Однак жити я хочу лише в цій країні», – сказав він в одному зі своїх інтерв’ю. 16 листопада Пушкар мав змагатися з росіянином Денисом Циплєнковим за чемпіонство, втім, не судилося…
— Андрій належить до людей, які і в спорті, і в житті всього добилися власними силами, — каже начальник відділу у справах сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту Кременецької РДА Василь Петрук. — У районі про нього заговорили, коли йому було років 14-15. Уже тоді він почав вигравати в амреслінг. Якось поборов на руку свого батька, який його тренував. Анатолій Федорович був приємно вражений. З того часу Андрій почав здобувати все нові й нові перемоги, впевнено піднімався на вершину: район, область, Україна, Європа, світ. Він був справжнім чемпіоном.
Для мене Андрій залишиться зразком не тільки як спортсмен, а й як людина. Біля себе він гуртував багато молоді. Своїм прикладом поставив високу планку. Нині спілкуюся з його вихованцями, вони засмучені втратою, кажуть, що на пам’ять про тренера будуть продовжувати його справу. Андрій тренував молодь у Тернополі, в Кременці. В обласному центрі мав свій спортивний зал. Ми з Андрієм зналися давно, підтримували дружні стосунки, адже ми земляки. Я в минулому теж спортсмен, виступав із вже покійним його батьком Анатолієм Федоровичем. Андрій спершу виступав на любительському рівні, потім перейшов у професійний спорт, судив обласні змагання.
Андрій — хороший товариш, люблячий батько і чоловік, порядний сім’янин. Коли останнім часом ми з ним зустрічалися у Кременці, спілкувалися про місцевий спорт. Він говорив нашим спортсменам слова підтримки, це запалювало молодь, надихало до тренувань. Андрій досяг успіху в спорті передусім завдяки таланту від Бога, а також — наполегливій праці та своєму характеру. Завжди був націлений на мету і працював над її досягненням. Батько змалку прищепив йому бажання працювати. Маму Андрій втратив близько 15 років тому, батька не стало 10 років тому. У нього залишилися дружина, синочок, його сестра, яка проживає за кордоном, вона приїжджала на похорон. Дружині вкрай важко нині, її підтримують рідні, друзі. Для нас усіх це велика втрата… Андрій їхав на поєдинок із Денисом Циплєнковим. Це мала бути вирішальна зустріч. Андрій готувався до цього поєдинку, горів ним. Мав летіти з Жохом. Олега чекав поєдинок у суботу, Андрія — у неділю. Наскільки відомо, Жох нині у стабільно важкому стані, його перевели у стан штучної коми, щоб легше переносив біль, бо ж у нього переломи, забої… За кілька днів до виїзду я розмовляв із Андрієм. Він казав, що полетить до Польщі літаком. У нього було багато планів, задумів… Готувався до проведення західноукраїнського турніру, присвяченого пам’яті його батька. Хотів об’їздити школи області, бо до нього часто зверталися з проханням заохотити молодь до спорту. Відійшла епоха Пушкарів… Сподіваємось, що синочок Андрія Лев продовжить традиції.
До речі, Денис Циплєнков, головний суперник Андрія Пушкаря, відмовився від чемпіонського пояса. «Друзі, багато хто із нас готувався до цього турніру. Last Vendetta мала відбутися 14 листопада. Всі ми виїхали, вилетіли сюди, в Польщу. І багато хто вже на під’їзді до Польщі дізнався страшну новину, яка вразила весь спортивний світ. І кожен мабуть, подумав, що на його місці міг опинитися будь-хто. Трішки вини у цьому є і моєї — він їхав на боротьбу зі мною, їхав до мене. Також він їхав боротися для своїх друзів і фанатів. Проте доля зіграла злий жарт і Андрій не доїхав до турніру. У цій боротьбі я мав бути претендентом на пояс, а Андрюха повинен був захищати свій титул. Оскільки він не доїхав, я не маю права забрати пояс. Він залишається в Андрюхи, у його сім’ї, у його сина. Нехай він знає, що його батько пішов непереможним», — заявив Денис Циплєнков.
