«Тернопiльщина – край iсторичних фортець, унiкальних печер i релiгiйних святинь» – вигорiлi на сонцi iнформацiйнi банери на межi нашої областi досi приваблюють приїжджого туриста. Доконаний факт: на Тернопiллi збереглося близько третини замкових споруд i фортець всiєї України. Десь у кращому станi, як, скажiмо, Збаразький чи Вишнiвецький замки, є й такi, вiд яких майже нiчого не залишилося, примiром, у сусiдньому Бучачi.
Сьогоднi ми поведемо мову про замок Лянцкоронських (Ягiльницький замок), що у селищi Нагiрянка Чорткiвського району. Чотириповерхова велична споруда, що височить на пагорбi серед густої рослинностi над рiчкою Черкаскою, зусiбiч вiдкривається зору подорожуючого.
Перш за все увагу привертають дивної форми шпилястi кулi на даху будiвлi i спаренi вiкна з пологими вiдливами з червоної черепицi. Одразу видно – не «совiти» будували. I не треба бути великим «спецом», аби зрозумiти, що будiвля має архiтектурну цiннiсть. Шкода лишень, що тi, на кого держава поклала обов’язки охороняти i примножувати культурну спадщину, з усього видно – цього не волiють робити. Iнакше як збагнути, що за якихось чверть вiку iсторична споруда зазнала такої руйнацiї та запустiння?
Автору цих рядкiв ранiше не доводилося бувати на територiї Ягiльницького замку, хоч були такi намiри. Розповiдали, що споруда перебуває у приватнiй власностi (у 2007 р. цiлий комплекс Ягiльницького тютюново-ферментацiйного заводу, включаючи i пам’ятку архiтектури мiсцевого значення – замок Лянцкоронських XVII – XIX ст., його попереднiй власник – Закрите акцiонерне товариство «Тютюн-iмпекс» продало малому приватному пiдприємству – фiрмi «Атлас», м. Чернiвцi, за 4 250 000 грн при тогочасному курсi долара 5,05) i всередину охорона нiкого не впускає. Як виявилось, не так уже й складно туди потрапити, було б тiльки бажання.
Нещодавно зателефонував до редакцiї давнiй приятель газети, колишнiй керiвник апарату Чорткiвської райдержадмiнiстрацiї, нинi уже на заслуженому вiдпочинку, Мирослав Йосипович Шевчук – з дiда-прадiда нагiрянець, як вiн висловився. Помешкання пана Мирослава межує поряд iз замком. Тут, каже, на тютюновiй фабрицi, ще працювала його покiйна бабця, 1896 р. н. Обидва брати розпочинали свою трудову дiяльнiсть. Старший iз них багато рокiв вiддав пiдприємству, доробився до головного iнженера.
«Просто неможливо на це спокiйно дивитися: будiвля поступово руйнується, територiя захаращена. Це ж пам’ятка архiтектури, збудована ще на початку XVII ст.! – розводить руками чоловiк. – Ранiше тут на повну вирувало життя, процвiтало виробництво – сушили тютюн, ферментували тощо. I одноосiбники здавали сюди свою сировину. Звiдси потягами продукцiю вiдправляли на сигаретну фабрику в Прилуки. Близько пiвтора сотнi осiб працюючих, хороша зарплата. Пiдприємство утримувало власнi корови, свинi, конi. Своя кузня, майстерня, столярка, автопарк. До послуг робiтникiв – басейн пiд вiдкритим небом, лазня, все село там купалося. А який чудесний тут рiс садок! Не розумiю, як так могло статися! Чому пiдприємство занепало? Тютюн i нинi дуже прибуткова культура, пачка цигарок коштує не менше ста гривень. Таке враження, що його спецiально довели до ручки, аби сельчани не вирощували цю культуру».
З нашим «гiдом» Мирославом Йосиповичем ми потрапили на територiю з тильної сторони через зруйновану огорожу. Густi зарослi рослинностi, занедбанi пiдсобнi примiщення з аркоподiбними вiкнами, з усього видно, збудованi ще за Австрiї, з полишеним всерединi рiзним смiттям.
«Частину примiщень пiзнiше, наприкiнцi 90-х – початку 2000-х, у тютюнового заводу орендувало чи то викупило пiдприємство «Глобал-космед», що розливало шампунi», – продовжує наш спiврозмовник.
Чим далi простували просторою територiєю (близько 4,5 га), тим бiльше огортав смуток. I на це слiзно споглядала Матiнка Божа з встановленої в центрi каплички – мабуть, останньої збудованої споруди, залишеної попередниками.
Зазирнули в одне примiщення, друге: вiд постiйного протiкання покрiвлi подекуди нависла стеля чи й уже провалилася; чорна пустка замiсть вiкон i дверей; вiд затiкання дощiв на зовнiшнiх стiнах обсипалася штукатурка i лущиться цегла; на дахах багатьох будiвель повиростали вище людського зросту берези тощо. Натрапили й на слiди якихось розкопок – мабуть, i тут шукали «золото Полуботка» (чи то Лянцкоронських?).
Особливу печаль викликав стан головної будiвлi замку, до якої всередину, на жаль, нам не вдалось потрапити – сторожа на мiсцi не застали. Але i ззовнi було видно, що там ситуацiя, мабуть, аналогiчна.
Обiйшовши територiю замку по периметру, пробираючись крiзь густi колючi зарослi акацiй i купи викинутих скляних пляшок та рiзного смiття (це вже окреме питання до мiсцевих мешканцiв щодо їхнього недбалого ставлення до навколишнього середовища – авт.), ми пробралися до товстелезних мурiв твердинi з пiвденної сторони, попередньо будучи обiзнанi, що десь у тому мiсцi вона зазнала руйнацiї. На жаль, так воно i є… Великий шмат кiлькаметрової стiни не витримав випробування часом i людською байдужiстю, потягнувши за собою додолу й кований карниз тераси.
«Бачите, що робиться? I вiйни не треба», – гiрко констатує факт пан Мирослав. – Як мiсцевого жителя, мене хвилює, чому iсторична будiвля сьогоднi занепадає? З якою метою її придбав власник, що вiн планує робити? Як тiльки-но купили замок, розповiдали, що тут має постати великий готельний комплекс з рестораном, i т. д. Наразi цього i близько не видно. Стоїть в центрi селища замок-привид i нiкому до нього немає дiла…».
У Нагiрянськiй сiльськiй радi, на територiї якої мiститься замок, нам на очi потрапив один цiкавий документ – Охоронний договiр на вищезазначену пам’ятку культурної спадщини, укладений мiж Департаментом культури, релiгiй та нацiональностей Тернопiльської ОДА i МПП фiрма «Атлас» вiд 3 липня 2014 р., де користувач бере на себе зобов’язання з охорони комплексу колишнього замку Лянцкоронських i здiйснення ряду робiт iз зазначенням термiну їх виконання. Зокрема: утримувати пам’ятку в належному санiтарному станi, а також упорядженою територiю; використовувати примiщення пам’ятки виключно пiд туристично-рекреацiйний комплекс; забезпечувати доступ до пам’ятки з метою її екскурсiйного вiдвiдування; виконати комплекс ремонтно-реставрацiйних робiт та пристосування примiщень пам’ятки (до 31.12.2020 р.); провести розчистку та санацiю територiї вiд дерев за межами оборонних мурiв (до 31.12.2015 р.); проведення бiжучого ремонту примiщень тощо. Аналогiчнi умови прописанi й у договорi купiвлi-продажу комплексу споруд Ягiльницького тютюново-ферментацiйного заводу вiд 21 вересня 2007 р. Тож якщо умови домовленостей не дотримуються власником, контролюючим органам i прапор в руки. Iнакше нашi дiти й онуки не застануть i того, що ми маємо змогу бачити сьогоднi. (Взагалi це ще питання – в якiй державi, окрiм України, таке можливо, аби середньовiчнi палаци i замки вiддавались державою у приватнi руки? – авт.).
Наостанок трохи iсторiї.
Замок Лянцкоронських (Ягiльницький замок) збудовано на мiсцi дерев’яного у 1630 роцi на рiчцi Черкаска за наказом польного коронного гетьмана Станiслава Лянцкоронського. Частину споруд добудовано у XVIII – XIX ст. Свого часу фортеця належала до найкращих i наймiцнiших на Подiллi.
Пiд час нацiонально-визвольної вiйни 1648 – 1657 рр. козацьке вiйсько пiд проводом Б.Хмельницького штурмувало твердиню, однак взяти не змогло. 1655 р. фортецю захопили московськi вiйська пiд проводом Iвана Бутурлiна через зраду в мiсцевому гарнiзонi.
Пiсля втрати оборонно-стратегiчного значення у 1817 р. Антонiй Лянцкоронський продає замок австрiйському урядовi, який перебудував його на сушарню i склад тютюну, згодом – на тютюнову фабрику. За радянської влади її переобладнали на тютюново-ферментацiйний завод. У часи незалежної України завод став приватним i почав потроху занепадати. У вереснi 2007 р. увесь комплекс споруд Ягiльницького тютюново-ферментацiйного заводу придбало МПП фiрма «Атлас», м. Чернiвцi.
Любомир Габруський
Читайте також: Розкішний палац Бадені під загрозою знищення: співачка Віталія Грицак закликає врятувати унікальну пам’ятку.
