Офіс президента розглядає можливість формування технократичного уряду на чолі з Андрієм Єрмаком. На Банковій вважають, що створення такого уряду допоможе вивести Україну з політичної кризи. Про це розповів політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
Такі чутки ходять кілька місяців. Причому політична криза тут, швидше, додатковий стимул, а не основний мотив.
Нинішній прем’єр-міністр Денис Шмигаль керує урядом понад чотири роки. Це абсолютний рекорд за усі роки незалежної України. І це переконливе свідчення, що Шмигаль цілком влаштовує і Володимира Зеленського, і Андрія Єрмака.
Тож якщо прем’єр все ж таки піде у відставку (наприклад, за власним бажанням), то причина буде не в ньому, а в проблемах Банкової. Точніше, у двох проблемах Єрмака.
Давно не сірий кардинал
Єрмак керує офісом президента із лютого 2020 року. Перші два роки його нерідко називали сірим кардиналом, хоч і тоді він іноді виходив із тіні і з’являвся перед широкою публікою. А останні два роки він регулярно з’являється поряд із Зеленським — і на засіданнях Ставки, і на зустрічах з іноземними гостями, і у закордонних поїздках.
Тобто, він давно вже не сірий кардинал. Але старі стереотипи нікуди не поділися. І вони грають проти нього.
Наочно це виявляється у рейтингах. Наведемо динаміку довіри-недовіри за кілька місяців.
- Опитування КМІС 4-10 грудня 2023 року. Довіряють Єрмаку 33%, не довіряють 51%. Баланс: мінус 18%.
- Опитування “Демініціатив” та Центру Разумкова 8-15 грудня 2023 року. Довіряють Єрмаку 29,7%, не довіряють 54,3%. Баланс: мінус 24,6%.
- Опитування Центру Разумкова 19-25 січня 2024 року. Довіряють Єрмаку 25,2%, не довіряють 55,5%. Баланс: мінус 30,3%.
- Опитування КМІС 5-10 лютого 2024 року. Довіряють Єрмаку 27%, не довіряють 61%. Баланс: мінус 34%.
Зрозуміло, що для Банкової це невтішна тенденція. До того ж, зростання антирейтингу Єрмака сприяє падінню рейтингу Зеленського.
Звісно, антирейтинг має безліч складових — об’єктивних та суб’єктивних. Але серед них не останню роль відіграє стереотип сірого кардинала. Офіс президента — це лише допоміжний орган, навіть не згаданий у Конституції. І коли завідувач президентської канцелярії де-факто є другою людиною в державі і поводиться як заступник президента, це викликає різні оцінки, не тільки позитивні.
Тому з боку політтехнологів Банкової було б логічно запропонувати, аби Єрмак свій фактичний статус підкріпив юридичним. І тут єдина посада, яка відповідає амбіціям, — посада прем’єр-міністра. Якщо Єрмак та його уряд у щотижневому режимі генеруватимуть позитивні новини, то так можна і антирейтинг погасити, і рейтингу набратися, тим більше що ніхто на Банковій не нашіптуватиме Зеленському, що Єрмак створює собі власний політичний імідж.
Стереотип сірого кардинала породжує аналогічну проблему для зовнішньополітичної активності Єрмака. Де-факто він підмінив собою все Міністерство закордонних справ разом із міністром Дмитром Кулебою. Але це викликає у наших західних партнерів різні емоції, не лише ентузіазм.
Нагадаємо, що у грудні 2021 року Зеленський своїм указом встановив, що “з офіційними заявами та коментарями з питань зовнішньої політики України та з ініціативами міжнародного характеру можуть виступати лише Президент України, Прем’єр-міністр України і Міністр закордонних справ України”. Керівника Офісу президента у цьому переліку немає. І коли Єрмак виступає із зовнішньополітичними заявами (а робить він це по кілька разів на тиждень), виходить одне з двох: або він систематично злісно порушує указ Зеленського, або його заяви мають статус чисто неофіційних, таких собі пустих фантазій у вільний від канцелярської рутини час.
Якщо Єрмак стане прем’єром, то ця проблема відпаде. До речі, кажуть, що міністром закордонних справ в уряді Єрмака може стати його нинішній заступник в ОП Ігор Жовква. У такому разі МЗС фактично стане базовим міністерством прем’єра.
Єрмак має підстави розраховувати, що ефективність його міжнародної активності підвищиться. А саме найближчими місяцями дипломатичний фронт може стати вирішальним.
Технократ мимоволі
Якщо на Банковій зібралися реалізувати цей сценарій, то перше, що їм доведеться зробити, це переформатувати Верховну Раду. Нині у ній формально діє монобільшість “слуг народу”. Саме вона сформувала нинішній Кабмін. Але сьогодні вона перетворилася на фікцію. Хоча у фракції “слуг народу” числяться 235 нардепів, але 50-60 із них стабільно відсутні або не голосують.
Аби парламент затвердив нового прем’єра і новий склад Кабміну, потрібна реальна більшість у 226 голосів. Тому й замислились на Банковій про формування технократичного уряду. У цей термін вкладаються два сенси. По-перше, це вже не уряд монобільшості “слуг народу”, як кабмін Шмигаля, а уряд широкої парламентської коаліції. По-друге, до цього уряду увійдуть не політичні представники різних партій, а технократи, яких коаліція підбере з-поміж авторитетних професіоналів.
Звісно, називати Єрмака технократом можна лише з великою натяжкою. Але це вже проблема політтехнологів та іміджмейкерів — прикрасити його управлінський досвід в очах обивателів.
Найімовірніше, що коаліція вийде вузькою. Сумнівно, щоби туди запросили фракцію “Європейської солідарності”. З іншого боку, іміджеві міркування завадять “слугам народу” узаконити свій союз (який неодноразово виявлявся у голосуваннях) з уламками ОПЗЖ — групами “Платформа за життя та мир” та “Відновлення України”.
Очевидні кандидати в коаліцію — групи “Довіра” та “За майбутнє”. Не дарма їх називають сателітами “слуг народу”. Але у Конституції йдеться про “коаліцію депутатських фракцій”. Не фракцій та груп, а лише фракцій. Тому “слугам народу” бажано включити до складу співзасновників також “Голос” чи “Батьківщину”, а то й обидві фракції.
Фракція “Голос”, як відомо, майже три роки тому розкололася на дві половини. Нинішня очільниця фракції Олександра Устінова представляє ту половину, яка лояльна до Банкової. Тож отримати формальну згоду фракції “Голос” на участь у коаліції, мабуть, буде неважко.
“Батьківщина” теж, найімовірніше, захоче. Про позитивне ставлення Юлії Тимошенко до коаліційної ідеї відомо давно. І це підкріплюється не лише чутками, а й деякими показовими голосуваннями.
Наприклад, візьмемо голосування 21 грудня за чотирьох нових членів Рахункової палати. Воно було проведено всупереч послам G7, які пропонували спочатку змінити законодавство і потім провести незалежний конкурс. “Європейська солідарність” не дала жодного голосу “за” (і 18 “проти”), “Голос” — три “за” (і один “проти”), а “Батьківщина” — 16 “за” (зокрема Тимошенко). Серед цих чотирьох нових членів була близька до родини Зеленського Ольга Піщанська. І 10 січня Рада призначила її головою Рахункової палати. “Європейська солідарність” не дала жодного голосу “за” (і 22 “проти”), “Голос” — теж жодного “за” (і шість “проти”), а “Батьківщина” — 13 “за” (у тому числі Тимошенко).
Тому “Батьківщина” порівняно з “Голосом” може виглядати в очах Банкової і більш цікавим, і більш надійним партнером: на відміну від “Голосу”, вона не розколота і не соромиться підтримувати Банкову в делікатних питаннях, де обидві половини “Голосу” оглядаються на послів G7.
Новий вождь для нової партії
Звісно, Єрмак та Зеленський заглядають у майбутнє. Єрмак не має варіантів замінити Зеленського зараз. За Конституцією, у разі дострокового припинення повноважень президента виконання його обов’язків на період до обрання та вступу на посаду нового президента покладається на голову Верховної Ради.
Посада прем’єр-міністра перспективна в іншому сенсі — це автоматичне перше місце у виборчому списку президентської партії на майбутніх парламентських виборах. Більше того, ця партія зовсім не обов’язково має називатися “Слуга народу”. Це може бути нова партія під назвою “Блок Зеленського”. Весь негатив нинішньої Ради буде скинутий на “слуг народу”, а нова партія буде представлена виборцям як команда на чолі з Єрмаком, яка разом із Зеленським урятувала країну.
Залишилося, звісно, врятувати країну, але ніхто й не каже, що буде легко. Спочатку можна взятися за простіші завдання: нова коаліція, новий уряд і позбавлення від іміджу сірого кардинала.
