Місяць під постійними російськими обстрілами у Маріуполі провела Вікторія Пшенична разом із чоловіком та дворічною донькою. Раніше жінка несла службу у спецпідрозділі поліції Луганщини, а в 2019 році переїхала до коханого на Донеччину. Після повномасштабного вторгнення, щоб дістатися підконтрольної території України, родині довелося проїхати 23 ворожих блокпости. Тепер у Тернополі облаштовують своє нове життя, повідомляють у відділі комунікації Національної поліції Тернопільської області. Пише Терен.
Вікторія народилася у місті Попасна Луганської області. Рідну домівку згадує зі сльозами. Спомини про щасливе дитинство, шкільні роки затьмарила війна, яка почалася у 2014 році. Попереду був так званий референдум та перша окупація.
Попасна – українське місто, дуже добре, світле. Там були найкращі роки дитинства. Перша окупація міста була у липні 2014 року. Це був короткий період. Розлючені росіяни, наступаючи на місто, стріляли з усього озброєння. Було важко, але у порівнянні з тим, що відбувається тепер, це були квіточки, – ділиться спогадами Вікторія.
Бажання пов’язати свою долю із правоохоронною діяльністю прийшло до дівчини не випадково. Її батько служив у міліції, вона змалечку бачила його роботу і теж хотіла допомагати людям. Після закінчення Луганського університету внутрішніх справ у 2016 році Вікторія побачила оголошення про набір до лав батальйону поліції «Луганськ-1» та вирішила спробувати свої сили.
Вікторія народилася у місті Попасна Луганської області.
Пройшовши конкурсний відбір, дівчина впродовж трьох років несла службу в підрозділі, який дислокувався вздовж лінії розмежування. Серед основних завдань, які виконувала поліцейська, – патрулювання, чергування на блокпостах, викриття людей, які підтримували незаконні формування та здавали позиції наших військових. На той час у батальйоні «Луганськ-1» було лише двоє жінок: Вікторія та Ірина Гордієвич. Ірина загинула 24 лютого 2022 року у місті Щастя на Луганщині.
Пройшовши конкурсний відбір, дівчина впродовж трьох років несла службу в підрозділі, який дислокувався вздовж лінії розмежування.
Дівчина досі підтримує дружні відносини зі своїми колегами з батальйону. Розповідає, коли після повномасштабного вторгнення росіян її батько перебував у підвалі в Попасній, йому терміново був потрібен інсулін. Вікторія знала, що поліцейські на Луганщині намагаються усіляко допомагати місцевим мешканцям, евакуюють їх, розвозять продукти та ліки. Зв’язалася з хлопцями й вони під обстрілами доправили йому життєво необхідні ліки.
Наприкінці 2019 року Вікторія вийшла заміж, переїхала у Маріуполь. Там у подружжя народилася донечка, поліцейська перебувала у декретній відпустці. Але повномасштабне вторгнення російської армії розбило всі плани. 24 лютого 2022 року Вікторії разом із рідними довелося покинути квартиру та шукати безпечні місця.
У березні в Маріуполі було дуже холодно, люди рятувалися, як могли. Готували на багатті у дворах багатоповерхівок, збирали сніг, топили його і пили. У двір сусіднього дому прилетів снаряд: люди, які готували їжу, не встигли сховатися й загинули, – каже Вікторія.
Виїхати з Маріуполя Вікторії з сім’єю вдалося 22 березня. Обклеївши вікна плівкою в автомобілі, вони проїхали 23 ворожих блокпости.
Спочатку сім’я дісталася до Дніпра, там до них приєднався батько Вікторії, який виїхав з Попасної. Усі разом попрямували до знайомих у Тернопіль. Місто сподобалося родині, тут вирішили залишитися.
Вікторія звернулася в місцевий райвідділ поліції. Спочатку у складі патрулів забезпечувала охорону громадського порядку в обласному центрі. З 30 червня поліцейська почала нести службу в кінологічному центрі поліції Тернопільщини. Каже, здійснилася її давня мрія працювати із собаками. У дівчини вже є вівчарка Ельза, яку вона тренує щодня. Завдяки своїй наполегливості дівчина швидко адаптувалася та влилася в новий колектив.
З 30 червня поліцейська почала нести службу в кінологічному центрі поліції Тернопільщини.
Вікторія щиро вірить у перемогу. Поки ж несе службу у Тернополі, який став для неї вже третьою домівкою, та намагається будувати тут нове життя.
