Богослужіння Великої Суботи – це літургічне поєднання Пасхи розп’яття і Пасхи воскресіння.
Вони являються вершиною православної літургійної традиції.
Ці богослужіння – це не драматичне розігрування історичних подій смерті і погребіння Христа і не ритуальне зображення євангельських сцен, ці богослужіння мають глибоке духовне і літургійне проникнення у вічний зміст спасительних справ Христових.
Водночас і Церква не приховує цього, що не знає про те, що Господь згодом воскресне.
Вона не сумує і не плаче над Господом, хоча зовні по-людськи все виглядить скорботно.
Церква знає, що вона народжена із Христового проколотого ребра і із глибини Його гробу.
Церква заздалегідь споглядає і проголошує перемогу і воскресіння Христа.
Богослужіння Великої Суботи – це побожне бдіння перед гробом Господнім.
Церква на Єрусалимській утрені звершує образ погребіння Христового.
З солодким, жалісливим співом перед святою Плащаницею виголошуються непорочні-стихири, які розпочинаються віршами 118-го псалма і розділені на три статті.
Потім читається канон ранньої Великої Суботи, в якому змістовно оспівуються недосяжні тайни нашого спасіння.
Після цього Плащаниця побожно зі співом трисвятого обноситься навколо храму.
Всі віруючі йдуть із запаленими свічками за Плащаницею, співподорожують Христові і свідчать, що вся вселена очищена, визволена і відновлена входженням життя світу в смерть.
Коли народ знову входить в храм, то починається читання пророцтва Ієзекіїля про «сухі кістки».
Переможні рядки псалмів, які закликають Бога піднятися, розвіяти Своїх ворогів і звеселити праведних та багаторазовий спів «Алилуя», супроводжують Послання апостола Павла до Коринф’ян: «Пасха наша, Христос, заколений за нас» і Євангельське читання.
Вечірня Великої Суботи звершується разом з Літургією Василія Великого.
Це богослужіння належить вже до Пасхальної неділі.
Священики розпочинають його звершувати ще в темних ризах, але зовнішня обстановка, переодягнені у світле престол та жертовник, аналої та ікони добавляють світлого великоднього настрою.
Після читання 15-ти паремій і апостола царські врата закриваються і священики переодягаються також у ризи білого кольору.
Все це відбувається під час співу віршів 82-го псалма: «Воскресни Боже, суди землю, бо Ти успадкував усі народи».
Чи не найбільш молитовнішим моментом Літургії Великої Суботи є спів замість «Херувимської» ось цього піснеспіву: «Нехай мовчить всяка плоть людська, і нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє, Цар бо над царями і Господь над володарями приходить принести Себе в жертву і дати Себе на поживу вірним».
І дійсно все ще мовчить… В західній християнській зображальній традиції є звичай малювати Трійцю із мертвим Спасителем – Сином Божим на руках у Бога Отця.
Ця Трійця у скорботі дійсно нагадує нам саме ці хвилини.
Бог-Отець приймає жертву за любов до роду людського. Він віддає Свого Сина Єдинородного, а ми Його розпинаємо і повертаємо мертвим.
Все ще мовчить. Христос у гробі.
