Михайло Ухман на своїй сторінці пише про шокуючий випадок, який мав місце в Тернополі. Дуже прикро таке читати. А ще гірше – що це не просто пост у соціальних мережах, але свята правда…
Чекав у Тернополі, на знайому. Стою біля кафе. За столом неподалік сидить компанія хлопців. Полянка така непогана накрита. Горілка, пиво…. Один з цих чувачків приїхав з Польщі і проставляється друзям.Типова картина для мирної України. Все було б добре, якби не слова головного фігуранта застілля.
– Я працюю в поляка. Він платить мені 12 злотих за годину(Близько 80 гривень). Все у мене тіп топ. Якщо якісь нелади в Україні, завжди можу поїхати туди. Тому, на війну мені по..уй. Нехай ло..ари воюють. Я буду заробляти гроші..
Скажу чесно, було бажання підійти і розбити тернопільському уй..бку голову. Але знайома просто відтягнула. Хто в цій ситуації правий, час покаже.
Інший герой цієї розповіді. ДаВінчі!! Хлопець, молодість якого проходить на війні. Безглуздо перелічувати усі його здобутки. Достатньо того, що він командує найбоєдієвішим підрозділом ДУК ПС.
Він теж би хотів працювати, заробляти гроші, зустрічатися з дівчатами, насолоджуватись життям. Але війна стала смислом його життя. Захист Батьківщини- пріорітетом.
Звідси висновок. Не скоро у нас буде порядок в країні. Надто багато горепатріотів тягнуть її в низ. Своїм пофігізмом, байдужістю. І надто мало таких, як легендарний ДаВінчі.
Питання, чому так? Чому для когось Україна понад усе. А для інших вона закінчується на вишиванці і вигуках: путін ху..ло.
P.S Недавно подзвонив родич, теж із Західної України. І сказав, що близько двадцяти чоловіків з їхнього села виїхали на роботу у Москву. Вдалого заробітку, землячки бля…
