Оскільки ціль земного життя полягає в обоженні людиною своєї природи, то, відповідно, мета християнського шлюбу — в максимальному сприянні їй у цій справі.
Ключова різниця між світським і церковним шлюбом полягає в тому, що для віруючих законний шлюб має безумовну цінність та авторитет, у той час, як для людей невіруючих він є лише інструментом отримання певних благ і насолод. При першій-ліпшій нагоді його можна припинити, скажімо, пояснюючи тим, що «не зійшлись характерами».
Для віруючих людей шлюб нерозривний і вічний, а відтак сімейне життя людей, які цінують власні стосунки з Богом, має зовсім інший хронологічний, понадчасовий вимір. Але це — не єдина ознака шлюбу, яка відрізняє ці два схожі зовні, але принципово різні за своєю природою стани. Оскільки ціль земного життя полягає в обоженні людиною своєї природи, то, відповідно, мета християнського шлюбу — в максимальному сприянні їй у цій справі. Незалежно від чеснот, культурного, інтелектуального рівня чи інших чинників як самої людини, так її подружнього партнера, у кожної родини є спільне завдання: маленькою, домашньою Церквою звершувати власне спасіння та допомагати одне одному в цьому.
Християнський шлюб — це союз чоловіка, дружини та Господа, Який їм у всьому сприяє. Така сім’я — це триєдина благодатна єдність, що ґрунтується на любові. Там, де чогось бракує в дружини чи чоловіка, Христос поповнює Своїм милосердям, співчутливістю та любов’ю.
І тепер зауважте: коли світські пари розлучаються через те, що «не зійшлись характерами», для віруючої пари кожна проблема в стосунках — це лише підстава для пошуку своїх недоліків та причин суперечки у самому собі. Будь-який конфлікт у віруючій родині — це сигнал, що потрібно не зупинятися, а далі працювати й вдосконалюватися для власного та родинного добра. Там, де атеїсти та пасивні віруючі ставлять крапку в своєму щасті, віруючі пишуть чергову кому і йдуть далі. Ось, очевидний плюс повноцінної християнської сім’ї.
Звичайно, непоодинокими є випадки, коли розпадаються родини й віруючі. Уявіть собі, що таке лихо трапляється навіть із священиками. Однак це свідчить не про помилковість християнських цінностей, а про те, що іноді навіть християни можуть помилятися, втомлюються та відмовляються нести свій хрест.
Сімейне життя — це не вічне свято, а час величезних випробувань бідністю чи багатством, смертями чи хворобами близьких, славою чи ганьбою, фортуною чи постійними невдачами. Не всі можуть це здолати однаково мужньо. А силувати людину ставати мучеником просто тому, що це твоє особисте рішення, було б дуже нечесно. Ідеал християнської родини — це коли обоє розуміють сімейне життя як шлях через власну Голгофу до Воскресіння та блаженного життя з Богом. Саме тому дуже важливо з самого початку обирати собі не коханця, а надійного товариша та одновірця.
З іншого боку, особисто я завжди підтримував думку, що існують випадки, при яких розлучення просто необхідне. Але це тема зовсім іншої розмови. Скажу лише, що розлучення — це завжди виняток із правил, а не саме правило. І, як кожен професійний лікар, священик погоджується на ампутацію лише тоді, коли жодних інших варіантів лікування та збереження життя не залишається.
На відміну від світського трактування шлюбу свята Церква ставить перед очі молодим (та й не лише молодим) людям зовсім інші цінності. Для Церкви люди — це не тварини на двох ногах із мінімальною кількістю шерсті на шкіряному покрові та можливістю виразно висловлювати свої думки. Кожна людина — це Дитя Господнє. Кожен із нас без винятку сотворений на Образ Божий, а відтак містить у собі неймовірний потенціал для всебічного розвитку. Зрештою, в цьому й полягає сенс нашого земного життя — стати святими, обожитися, стати жителями Раю, живучи ще тут, на землі. Це неможливо без Божої допомоги.
Чи дає вінчання в храмі гарантію від розлучень і проблем? Ні, звісно. У нього зовсім інші цілі. Під час вінчання вся Церква (я підкреслю, що тут не просто церква як будівля, а саме вся Церква, як Тіло Христове) молиться за подружжя та за його добру долю. Кожне Таїнство Церкви, а Шлюб тут не виняток, пропонує людям зернятко віри, яке далі потрібно зрощувати. Звичайно, нам би хотілося простого рецепту: замість зернятка одразу отримати готовий, свіжоспечений хліб. Замість роботи над собою заклинання старця чи чарівну пігулку, яка б умить вирішила всі наші проблеми. Біда лише в тому, що це нереально. Вінчання відкриває парі зовсім інший вимір сімейного життя та пропонує для неї неймовірні перспективи. Однак натомість вимагає від подружжя максимальної відповідальності та «дорослості». Люди повинні розуміти, що для будівництва людського щастя Господь іноді змушений послуговуватися людськими руками. Він хоче, щоб за своє щастя ми боролися, не очікуючи його як манни з неба.
Священик Євген Заплетнюк
