Чимало людей дивляться у дзеркало, коли щось забувають, сидять перед дорогою і оминають кути стола.
Все це – наслідок народних вірувань або забобонів, які передавалися від покоління до покоління.
Більшість з цих правил уже давно втратили своє першочергове значення, але досі використовуються в побуті.
Що насправді означають популярні вірування, “Українській правді. Життя” допомогли дізнатися:
- фольклористика та антропологиня Дар’я Анцибор;
- дослідниця народних вірувань та етнологиня Анна Ніколаєва.
Як виникли вірування?
Народні вірування або забобони, як їх ще називають, зародилися на території України ще в дохристиянські часи.
Це були правила, які сформувалися на основі спостережень, і регулювали відносини людей між собою та з навколишнім світом.
“До того часу, як християнство прийшло на наші землі, у людей були свої вірування, які формувалися на основі спостережень багатьох поколінь.
Наші предки спостерігали за явищами природи, повсякденним побутом та розроблювали правила, які регулювали їхнє щоденне життя”, – розповідає етнологиня Анна Ніколаєва.
Первинно людина не могла зрозуміти багато явищ так, як ми робимо це зараз, маючи наукові обґрунтування.
Тому наші предки часто пояснювали різноманітні ситуації втручанням духів та потойбічних сил.
“Люди жили в тісній громаді, їх цікавило досить обмежене коло речей.
Вони турбувалися про те, як пройде наступний рік і як взаємодіяти з природними об’єктами, що знаходяться поруч. Тому люди їх обожествляли.
Суть в тому, що все сприймалося як щось живе і могло комунікувати.
Комунікація відбувалась символічною мовою, коли людям передавали якісь знаки, а вони їх зчитували”, – пояснює антрополигиня Дар’я Анцибор.
ВАС ТАКОЖ МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ: Прикмети і забобони вагітних. Чого (не)можна робити, пояснюють експерти
Якщо якесь з правил порушувалося, то використовувалися так звані антиподи – їх потрібно було виконати, щоб погана прикмета не здійснилась.
З приходом християнства вірування не зникли – вони трансформувалися. Так виникла народна релігія.
Тобто давні традиції переплелися з християнськими постулатами.
“Народна релігія означає, що на всі вірування, які сформувалися протягом століть, нанеслася християнська етика. Тоді склався мікс – народне православ’я.
Це сталося зокрема тому, що священик, який приїздив до села, часто сам був не дасть освіченим, щоб конкретно та зрозуміло пояснити всі християнські постулати”, – розповідає Анна Ніколаєва.
У цей час спостереження часто були практичними, проте деякі могли доповнюватися різноманітними уявленнями.
“Вони обростали іншими світоглядними уявленнями, заснованими на дуалістичності християнського світу.
Зокрема в християнстві є два антиподи: Бог – щось хороше, та нечистий – щось погане”, – пояснює дослідниця.
За словами етнологині, назва “забобон” поширилась саме від християнської церкви, коли народним віруванням хотіли додати негативного забарвлення.
Багато тогочасних вірувань збереглися донині та активно використовуються в побуті.
Часто такі речі робляться неусвідомлено, без дотримання першочергового значення, тільки тому, що так робили батьки та діди.
19 популярних вірувань та їхні значення
Чорна кішка перебігла дорогу – трапиться нещастя
Таке вірування не є унікально українським явищем.
Зародилося воно ще в часи Середньовіччя, а до наших предків прийшло приблизно у 20 столітті.
За цим віруванням закріплений образ відьми, яку за переказами часто супроводжували чорні коти.
“Люди вірили, що відьма може перекинутися на кішку.
І якщо дорогу перебігла чорна кішка, то ймовірно, що це була відьма в подобі тварини”, – пояснює етнологиня Анна Ніколаєва.
Символічним було також чорне забарвлення чотирилапих, оскільки цей колір здавна асоціювався з темними силами та нечистю.
Крім того, коти відрізнялися від інших тварин, оскільки мали особливий доступ до людської оселі.
“Ця тварина у фольклорі завжди порівняно відрізняється від інших свійських тварин.
Наприклад, вона могла безперешкодно потрапляти всередину дому, навіть лежати в колисці разом з дитиною.
Інколи її клали в колиску перш ніж дитину, щоб вона забрала на себе всякі зурочення” – розповідає антрополигиня Дар’я Анцибор.
 |
| Фото Giedriius/Depositphotos |
Посидіти перед дорогою
Зазвичай, цей обряд проводиться напередодні довгої мандрівки – людина сідає перед виходом з дому і хвилину проводить у тиші.
Вважалося, що це вбереже від чогось поганого в дорозі, і людина зможе щасливо повернутися додому.
Сенс вірування криється у протистоянні “свого” та “чужого” світу.
“Поріг – це така символічна межа, перехід від свого, рідного до чужого та небезпечного.
Будинок – це територія, яку людина добре знає, а поза ним – вже щось невідоме“, – пояснює Анна Ніколаєва.
Вірування також пов’язане з культом предків, коли людина відчуває підтримку свого роду.
“Дехто вважає, що це своєрідне заземлення, начебто людина ще раз набирається свого простору.
Воно пов’язане з тим, що далека дорога асоціювалася з небезпекою, непевністю, тому що цей зовнішній світ чужий для нас.
А наш світ, який ми створили у своїй хаті та просторі, до нас лояльний, підтримує і надає сили”, – розповідає Дар’я Анцибор.
Ще одне трактування вірування – це задобрення домового духа, який живе у будинку.
Начебто людина присідає перед ним, щоб віддати належне та запевнити, що повернеться.
Ввечері не можна виносити з дому сміття, чи щось позичати
Вважалося, що у вечірній час людина не захищена і може піддаватися впливу нечистої сили.
“Все, що відбувається ввечері, коли вже стемніє – це не людська пора часу.
Як тільки сонце сіло і до перших півнів – період, коли ходить нечиста сила і наступає потойбічна доба”, – у такий розподіл вірили наші предки, розповідає Дар’я Анцибор.
Оскільки вечірня пора асоціюється із нечистими силами, то їм не можна нічого віддавати, щоб не прикликати до себе біди.
“Коли людина щось виносить з дому ввечері, то ніби віддає це на поталу потойбічних сил.
За віруванням, такі дії можуть спричинити нещастя, привернути до неї потойбічні сили.
А коли люди закривають на ніч вікна і двері, то захищаються у своєму просторі від всього злого”, – пояснює Анна Ніколаєва.
Не свистіти у хаті, бо не буде грошей/покличеш нечисту
У переказах та легендах свист часто супроводжує негативних міфологічних героїв, як чорт або біс.
Начебто свист – це неприродний звук, який пов’язаний з нечистою силою.
“Для людей природно говорити звичайним голосом, а якщо ми починаємо якимось чином його змінювати, наприклад, переходити на шепіт чи свист, то уже вступаємо в ритуалізовану сферу.
Свист здебільшого має певний демонічну природу. Тому вважається, що ним ми викликаємо когось нечистого”, – пояснює Дар’я Анцибор.
Не можна передавати речей через поріг
Наші предки вважали, що поріг у хаті – це межа на лише між своїм і чужим світом, а й між реальним і потойбічним.
“За дуже давньою традицією, колись ховали під порогом.
Тому передавання через поріг було неможливе, бо поріг – це межа, яка розділяє світ твого дому і потойбічний”, – розповідає дослідниця народних вірувань.
Зазвичай під порогом ховали маленьких дітей, а в дуже старих хатах й до нині можна зустріти пороги, подібні на маленькі труни.
“Тому на порозі не можна сидіти, бо цілком ймовірно що це чиясь могила.
Його також потрібно переступати”, – додає Дар’я Анцибор.
Потрібно подивитися у дзеркало, якщо щось забув
Згідно з віруваннями, таку дію потрібно було зробити, щоб вберегти свій дім від чогось лихого, що може трапитися за відсутності господаря.
Дзеркало – це своєрідний портал між світами, який йде в паралельний світ.
“Тому його завішують на всі 9 днів, коли в домі помирає людина.
У раніших віруваннях функцію порталу також виконувала вода.
Коли дівчата ворожили і дивилися у воду, дзеркало теж часто використовували у таких ритуалах”, – розповідає етнологиня.
Є кілька трактувань, чому потрібно глянути у дзеркало перед виходом з дому, якщо одного разу вже повернувся.
“Якщо людина дивиться у дзеркало, то наче скасовує дію, що вона вийшла ще раз”, – розповідає Дар’я Анцибор.
Крім того, є вірування, що таким чином людина залишає у дзеркалі свій образ.
“Коли ми дивимося у дзеркало, то ніби перестраховуємося і залишаємо свого двійника в цьому дзеркалі на час відсутності”, – пояснює Анна Ніколаєва.
Не можна дивитися у розбите дзеркало
Вважалося, що в цьому випадку дзеркало продовжує зберігати свої властивості порталу, але зламаного.
Тому дивитися у нього було до невдачі, начебто вона прийде до людини з іншого світу.
Існувало навіть повір’я, що негаразди будуть переслідувати людину, яка глянула у розбите люстерце, протягом 7 років.
“Щось розбите та пошкоджене мало негативну енергетику.
Тому якщо дивитися у дзеркало з дефектами, може викривитися якась реальність”, – ділиться Анна Ніколаєва.
 |
| Фото photographee.eu/Depositphotos |
Поплювати через плече, щоб не наврочити
Цю дію виконували, щоб відвернути щось лихе або не наврочити.
Слина першочергово виконувала захисну функцію, оскільки мала властивості води.
“Сам акт плювання для захисту – це концепція води та очищення. Бо слина – це та ж вода.
І коли ми символічно плюємо, то очищаємо свої або чужі слова від негативного значення.
Виконується символічна дія омивання слів”, – зауважує етнологиня.
Частіше за все плювали тричі через ліве плече, бо в народній уяві ліва сторона відповідає за те, що йде від лукавого.
“Вважається, що у нас на правому плечі сидить добрий ангел, а на лівому – чорт.
Тому коли плюємо через ліве плече, то ніби плюємо на злого, щоб він нас не спокушав”, – додає Анна Ніколаєва.
Варто зауважити, що в народі з обережністю ставилися до виділень з організму, оскільки їх використання в той час мало подвійний ефект.
“Все, що стосується виділень з організму, могло застосовуватися, як для самозахисту, так і для вроків.
Якщо людина сама їх використовувала, то себе захищала, а хтось інший міг використати це проти неї.
Наприклад, інша людина могла зібрати піт, слину чи екскременти, а потім зробити на них якусь хворобу”, – розповідає Дар’я Анцибор.
Стати у послід – до грошей
Існує дві концепції цього вірування.
Одна із них пов’язана з лівою стороною, наприклад, коли людина вступає у послід лівою ногою.
За віруваннями, ліва сторона відповідає за те, що йде від лукавого.
“Гроші часто теж в народній уяві пов’язували з нечистою силою.
Тобто багато грошей мала людина, яка змогла знайти їх нечесним шляхом, за підказкою диявола”, – розповідає Анна Ніколаєва.
Крім того, все, що пов’язано з фекаліями, особливо пташиними, вважалося меседжами з того світу.
“Якщо уві сні сниться кал – це до грошей. Якщо обкакала пташка – це до прибутку.
Це все дуже пов’язано із залишком – щось, що не потрібно якійсь вищій істоті, може знадобитися мені.
А з іншого боку – пташка символічно маркувала на щось добре.
Мовляв, таким чином з того світу подають знаки”, – пояснює Дар’я Анцибор.
Постукати по дереву
Властивості цього вірування у тому, щоб попередити якесь лихо або не наврочити.
“Дерево має захисний ефект, бо дерев’яна поверхня – це як щось стабільне.
І коли ми стукаємо по ній, то ніби звертаємося до наших предків, щоб вони нас захистили”, – ділиться Анна Ніколаєва.
Етнологиня зауважує, що раніше інших поверхонь в принципі не було, тому дерево було актуальним ще й з побутової причини.
По поверхнях стукали, коли звучало щось погане – щоб цього не збулося.
І коли говорили про щось дуже хороше, майбутні плани – щоб не втратити успіху.
Не переступати через людину, яка лежить
У дитинстві часто говорили, що не можна переступати через когось, бо ця людина не виросте. А щоб скасувати дію, потрібно переступити назад.
У давнину в основі цього вірування був зв’язок з потойбічним світом.
Загалом вірування тісно пов’язані один з одним. Наприклад, у цьому випадку проводили асоціацію з похованням під порогом.
“Людина начебто не виросте, бо її переступили, як оце з порогу переступають дітей.
Таким чином малюється символічний хрест на людині і вважається, що він її блокує”, – пояснює Дар’я Анцибор.
Символічним було також людське тіло, низ якого – один із маркерів не потойбічного світу.
“Обряди з переступанням дуже пов’язані з тим, що людина з реального світу опинилися в потойбічному.
Тобто людина вже буде не зовсім людиною, бо вона опиниться на межі.
А все, що знаходиться на межі – це перехід від одного світу до іншого”, – додає фольклористка.
Наступили на ногу – потрібно наступити у відповідь
Це вірування побудоване одразу на протидії або відповіді на якусь шкоду.
“Тут концепція того, що ми завжди за все платимо, і все у світі повертається.
Якщо людина зробила тобі щось погане, то ти їй теж це робиш.
Тоді відбувається завершення дії, бо вона зроблена у дві сторони”, – розповідає Анна Ніколаєва.
Це пояснюється тим, що людина, якій наступили на ногу, дала еквівалентну відповідь, тому не буде ображатися.
Впало столове приладдя – прийдуть гості
Це вірування було пов’язане з культом предків.
Наприклад, на Різдво чи Великдень на столі залишали ложки для тих родичів, які вже померли.
Тому коли падало столове приладдя, то вважалося, що це попередження, начебто хтось має прийти у дім.
Проте було й побутове пояснення, бо раніше у кожного була своя ложка.
“Раніше всі носили свої ложки із собою, а як приходили у гості, то їли із загального казанка.
Тому якщо неподалік падала ложка, то можна було зрозуміти, що хтось наближається”, – пояснює Дар’я Анцибор.
Загалом столове приладдя символізувало людину, тому ложки використовували навіть у ворожіннях.
Крім того, якщо падала ложка, то вважалося, що йде жінка, а якщо ніж – чоловік.
 |
| Фото hitdelight/Depositphotos |
Не можна облизувати ножа
В давнину це пояснювалося тим, що людина буде “гострою на язик”.
Експерти зауважують, що це різновид забобонів за подібністю.
“Ніж – це гострий предмет, який часто використовується для захисту.
І тут спрацьовує раціональна сторона, що облизувати ножа означає наразити себе на небезпеку і можливо поранитися.
Тому треба було щось придумати, щоб діти цього не робили і не завдали собі шкоди.
Аналогічно дівчат просили не облизувати макогона, щоб чоловік не був лисим”, – розповідає Анна Ніколаєва.
Хоча загалом ножу також приписували магічні властивості. Наприклад, його використовували як оберіг від нечисті та навіть клали у дитячі колиски.
Не можна дарувати ножі
Магічні властивості металів вважалися дуже сильними.
У давнину вірили, що ніж може як захистити, так і нашкодити при неправильному використанні.
“У дуже давніх віруваннях йшлося, що ковалі працюють з нечистою силою, бо в них були знання, недоступні іншим людям.
А метал, відповідно – щось, що пішло від нечистого.
Тому якщо хтось дарував щось гостре та металічне, то предмет міг бути від нечистого.
Тому потрібно було відкупити цей предмет, щоб не було невдачі”, – пояснює етнологиня.
Люди викуповували ножі, щоб через них не передалося нічого лихого.
“Наприклад, дуже поширеними є уявлення, що хворобу можна відробити на металевий предмет, який потім викидають на дорогу.
А забере лихо та людина, яка візьме цей предмет”, – зауважує Дар’я Анцибор.
Жінка перейшла дорогу з пустим відром – до нещастя
Повне відро символізувало наповненість, благодатність, а пусте – бідність та невдачу.
“У народній культурі є асоціація, що щось повне – це щось хороше, як повна чаша.
Тому коли переходять з повними відрами, то бажають успіху та щастя.
А пусте відро – це антонім, тобто дія йде навпаки”, – пояснює Анна Ніколаєва.
Цікаво, що таке вірування стосувалося саме жінок. Жінка, яка йде “порожня” для традиційної культури – це щось незвичне.
А відро розглядалося, як символічне продовження тіла.
“Жінка, яка йде з порожнім відром уособлює невдачу, бо жінка має бути плодовитою і народжувати.
А коли вона з порожнім відром, то це символізує витік енергії, добробуту, символічне безпліддя.
Тому пусті відра чимось накривали, щоб не показати, що воно порожнє”, – розповідає Дар’я Анцибор.
Фольклористка розповідає, що жінки, які хотіли зарекомендувати себе як відьми, спеціально виливали чи викидали щось із відра на дорогу.
Предки вірили, що це робилося на зурочення.
Розсипана сіль – до сварки
Найперше пояснення такого вислову було побутовим.
Сіль дуже дорого коштувала, тому коли хтось в домі її розсипав, могла виникнути сварка.
“Сіль, як і інші прянощі, була стратегічно важливим продуктом, який протягом століть коштував шалено великих коштів.
Лише багаті люди могли собі дозволити купувати багато солі.
Нею засолювали більшість продуктів для тривалого зберігання”, – розповідає Анна Ніколаєва.
Також вважалося, що сіль має магічні властивості. В традиційних обрядах сіль використовують як захист.
“Тому розсипати сіль – це як розпорошити свій захист.
Крім того, сіль перебирає на себе все зло, тому можна трактувати, що розсипається щось негативне”, – додає Дар’я Анцибор.
 |
| Фото jirkaejc/Depositphotos |
Незаміжнім не можна сидіти на куті стола
Це вірування дуже спірне, бо у деяких регіонах існує повір’я, що така дія навпаки стимулюватиме одруження.
Наприклад Анна Ніколаєва розповідає, що є й така приказка: “Сідай на косяк, щоб любив усяк”.
Загалом до кутів ставилися з особливою обережністю, бо вони вважалися однією з меж між реальним і потойбічним.
“Є три етапи нашого життя – народження, одруження і смерть. Це три перехідних періоди.
Народження – коли ми приходимо з того світу в цей світ, одруження – коли ми йдемо від свого дому до іншого, смерть – йдемо від цього світу в потойбічний.
Це три етапи, коли ніби відкриваються портали між світами.
Коли ми ще на переході між періодами, то є менш захищеними. А кут – це межа, тому до нього ставилися з обережністю”, – пояснює етнологиня.
Крім того, важливе символічне значення в традиційній народній культурі мав сам стіл.
Він сприймався як підвищення, яке мало символічний зв’язок з могилами.
Як доказ, на поминання померлих, які відбуваються після Великодня, в деяких регіонах люди йдуть на могили, там стелять рушники і їдять.
“Тому десь глибоко у нас сидить ця концепція, що на столі через це не можна сидіти, не можна ставити на стіл ключі чи гроші, не залишати на ніч ножа, бо стіл повинен відпочивати.
Ніж і стіл – це в традиційній культурі два лотоси, які стабільно відповідають за якісь серйозні речі”, – розповідає Дар’я Анцибор.
Що стосується кутів, то вони наче виштовхують.
“Люди мають сидіти по сторонах, а якщо сидять на куті – це неправильно.
Тоді, або цей кут швидше виштовхає з сім’ї, або навпаки засидишся, що дуже неправильно для традиційної культури.
В останньому випадку, це може інтерпретувати, як покарання за неповагу до столу”, – розповідає дослідниця українського фольклору.
Птах врізався у вікно або залетів у кімнату – до нещастя
Зазвичай, пташка була вісником смерті, коли вона влітає у будинок.
Начебто це з потойбічного світу хтось прийшов у цей світ попередити про смерть.
“Це надзвичайно давній символ, пов’язаний з тим, що пташки, які відлітають у вирій, знаходяться в потойбіччі.
Вони можуть символізувати або душі померлих, або переносити від них якусь інформацію.
Тому вважається, що пташка, яка залітає додому – це послання з того світу“, – пояснює Дар’я Анцибор.
Етнологиня зазначає, що раніше вікна у будинках були дуже маленькими, тому птахи залітали у будівлю дуже рідко.
Обговорення