Якщо порівнювати жінку з діамантом, то сукня має бути гідною оправою. “Сукня — це свого роду картина, просто «написана» тканиною, голкою та нитками.
Правильно підібрана сукня перетворює жінку на витвір мистецтва», — переконана тернопільська дизайнерка Лідія Яніцька. Її ім’я добре відоме не лише у її рідному Тернополі, а й за його межами: покази її колекцій відбувалися в Англії та Америці, її сукні мандрували чи не по всьому світу — до Німеччини, Італії, Іспанії, Словакії, Угорщини…
Елегантні і витончені чи екстравагантні та зухвалі, з прозорими елементами, ручною вишивкою чи шкіряними вставками, з ніжним мереживом, більше схожим на картину, написану художником просто на тілі, або ж розшиті кришталем чи стразами, — в колекціях Лідії Яніцької присутні моделі на будь-який смак. Об’єднує їх одне — усі її наряди просякнуті ніжністю, витонченістю і справжньою жіночою красою.
А починалося усе, пригадує жінка, зі стареньких журналів «Бурда», швейної машинки старшої сестри та бажання вирізнитися, знайти свій, унікальний і неповторний стиль… Нині її дитяча мрія про світ моди перетворилася на бренд, який знають у багатьох країнах. Про моду та вроду, а також свій творчий шлях Лідія Яніцька розповіла «НОВІЙ…»
Маленькі шедеври високої моди
Я завжди малювала, скільки себе пам’ятаю, — каже жінка. — У дитинстві досить вправно майструвала вбрання своїм першим моделям – лялькам, а з восьмого класу уже шила одяг для себе, коли випадала така можливість. У ті радянські часи пошити собі щось власноруч було єдиним варіантом мати вбрання, яке б не було стандартною сірою «уніформою»… Згодом закінчила заочно Львівський інститут прикладного мистецтва, де вивчала дизайн. Спершу бачила себе «класичним» художником, малювала картини, захоплювалася петриківським розписом, проте згодом любов до моди все-таки перемогла…
Починалося усе із одиничних замовлень — спершу подруга попросила щось їй пошити, тоді підключилися друзі-знайомі, а далі пішло-поїхало… Згодом зрозуміла, що просто працювати на замовлення мені уже замало, що щось всередині пробуджує бажання робити нові й нові ескізи, творити цілісний образ, картину. Варто було лиш прокинутись, і робота починалася сама собою…
Власне, зауважує пані Лідія, створити одиничні моделі і цілу колекцію – це трохи різні речі. Адже в колекції образи мають бути зведені до «спільного знаменника»: поєднані між собою деталями, тканинами, кожен образ має доповнювати один одного, аби вся колекція виглядала органічно. Це нелегка і доволі копітка справа, з часом до образів додаються одні деталі, а інші, навпаки, забираються…
Зате коли кілька років тому наша землячка презентувала на модному показі у Львові свою колекцію одягу, про неї заговорили і журналісти, і модні критики… В українській фешн-індустрії з’явилося нове ім’я…
На подіумі та на сцені
— Два роки тому, — розповідає Лідія Яніцька, — мене запросили до Лондона показати свою колекцію на «Fashion day». Повезла в «туманний Альбіон» сукні з ручною вишивкою. Вони там спричинили справжній фурор! (Сміється, — авт.) Дизайнери засипали компліментами, підходили, розпитували, розглядали вишиття… На такий теплий прийом я й сама не сподівалася!
Нині закінчую роботу над новою колекцією для лондонських подіумів «Чорний діамант»: наприкінці зими-на початку весни повезу її в Англію. Цю колекцію — теж із вишивкою, а ще з кришталем Сваровскі — я ще ніде не показувала, вона у Лондоні «дебютуватиме»: такою була умова організаторів. У цьому показі братимуть участь дизайнери зі світовим ім’ям, а спеціальна художня рада проводить відбір для іноземних дизайнерів. Україну наступного року представлятиму я…
Торік сукні від Лідії Яніцької «дефілювали» і американськими подіумами.
— Попри певні форс-мажори, (моїй команді не відкрили візи, тож я полетіла до Бостона сама, добре, що із клопотами довкола показу допомогли тамтешні друзі), — каже пані Лідія, — враження і від показу, і від перебування у США — якнайкращі! Американці дуже відверто виражають свої емоції, тож приємно було чути їх захоплення… А коли проводили фотосесію на вулицях Бостона, довкола цілий натовп глядачів зібрався!
Коли приїжджаєш за кордон, бачиш, як люди вільно себе поводять, одягаються, у що хочуть… Ми ще трохи відчуваємо “легкий вантаж” минулого, в якому не віталося, коли ти вирізнявся, коли ти намагався бути не таким, як усі. Раніше (оскільки нині ця тенденція уже змінюється, і тернополянки більше не бояться яскраво вдягатися і привертати увагу) мене дуже вражало, наскільки ми чомусь боїмося кольорів, боїмося барвистості, оригінальності. Я вважаю, що наші жінки заслуговують на яскраві образи, це те, чого нам не вистачає. І це те, що намагаюся подарувати нашим жінкам у кожній своїй роботі…
Наряди від Лідії Яніцької носять співачки Ірина Федишин та Надія Гураль, відомі тернопільські ведучі Ірина Новомлинська та Ната Бенч, співачка Зоряна Вовк та наша землячка, акторка і гумористка Тетяна Песик.
— Бачила нещодавно Таню по телевізору в одній із «моїх» суконь, — каже пані Ліда. — Це було та-а-ак приємно… Для співака Володимира Трача довелося зробити виняток (бо ж зазвичай не шию чоловічих костюмів) і… таки пошити йому сценічне вбрання, нині у проекті — наряд для Ольги Сумської, який, щоправда, ніяк не можемо довершити через постійний цейтнот — мій та її… Нині розробляю костюм для українки, котра працює консулом у Німеччині: це має бути вбрання в українському стилі, проте у сучасній інтерпретації.
Узагалі ж, я завжди відкрита для експериментів, шукаю шляхи для розвитку, у мене немає рамок, не зациклююся на чомусь одному. Мені цікаво працювати з різними матеріалами, у різних напрямках, використовувати різні тканини та техніки. Так цікавіше і так виникають та розвиваються цікаві ідеї.
Мода — захоплення сімейне
Своє захоплення дизайном одягу жінка передала і донечкам. 22-річна Вікторія навчається у педагогічному університеті та малює портрети і виготовляє оригінальні авторські ляльки, яких сама і розмальовує, і «причісує», і одягає! Окрім того, Вікторія часто позує як модель для різноманітних фотозйомок.
— Пригадую, як школяркою Вікторія відвідувала модельну школу, і матусі інших учасниць задивлялися на її вбрання для фотосесій, розпитуючи мене, де я його придбала: чи у якомусь столичному бутику, чи десь за кордоном. А це я їй шила ночами… Нині вона сама радо береться за голку з ниткою. Молодшій донечці дев’ять років, і вона також дуже творча дитинка. У неї великі здібності у малюванні, а ще вона також уже дивує мене своїми серіями ескізів для одягу…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
