Осінь у Галичині в історичному плані нагадує про «золотий вересень» 1939-го та наступну радянізацію краю. Саме цим подіям присвячувався черговий кінопоказ у галереї «Бункермуз».
Як розповідав ініціатор заходу і, без перебільшення, його душа історик Сергій Ткачов, мало хто знає, що з переходом Червоною армією радянсько-польського кордону сам кордон нікуди не «посунувся». Якийсь час для пересічних громадян він залишався там, де й був. Відкритий він був лише для тих, хто їхав на приєднані до СРСР українські землі радянізувати тамтешнє населення. Оскільки в цій справі важко було розраховувати на місцеві сили і тільки частину технічного персоналу та найменш відповідальних працівників можна було знайти на місці, тож усіх відповідальних працівників і частину технічного персоналу довелося везти і з Союзу. «Кількість працівників, необхідних для проведення совєтизації знову відвойованих областей, буде величезна», — такі настанови давав теоретик радянської військової науки. Він, до речі, не побачив, як вони реалізовувались, бо загинув у катастрофі ще перед маршем на історичні українські землі.
Так між старим і новим кордоном утворилась Зона, яка жила за своїми правилами й законами. Першими тут були створені ревкоми, а за ними, розповідав Сергій Ткачов, така розгалужена організація, як… «Заготсіно». Коней, на яких прибули визволителі, треба було годувати.
— Уявіть собі картину, — розповідав історик. — «Сидів голова ревкому одягненим в кожух, на який натягнув ще шинель. Не знаю, як це він міг зробити, тому що був кремезною і високою на зріст людиною. На ногах валянки, з кишені стирчали два револьвери. Одним словом, тільки гармати в нього не вистачало за плечима, тому що важка». Таким побачив Микита Хрущов голову Львівського міського ревкому Міщенка. До приїзду у Львів він працював першим секретарем Вінницького обкому КП(б)У і як досвідчений комуніст був скерований організувати радянську владу на новоприєднаних землях.
Навіть вища ланка сталінської номенклатури не мала юридичної чи економічної освіти. Переважала військова і партійна (60—80%), у решти була сільськогосподарська, технічна або педагогічна. Середню ланку становили вихідці з бідного селянства, які зробили кар’єру, винищуючи господарів. Саме ці «бійці партії» і були ядром тих кадрів, яких привела із собою Червона армія в Західну Україну для здійснення совєтизації, наголошував Сергій Ткачов.
Спочатку їх було дуже мало. Наприклад, у Тарнопільській (так тоді писали — через «а») області восени 1939 року було тільки 20—30 комуністів, переважно агітаторів. Кількість членів партії збільшувалася за рахунок демобілізації комуністів з війська, яке почало облаштовуватись у колишніх польських казармах. Масовий приплив комуністів у регіон почався наприкінці грудня. Політбюро КП(б)У мобілізувало зі східних областей 495 комуністів для роботи секретарями райкомів партії в чотирьох нових областях. На Тернопільщині їх було вже майже тисяча.
Для всіх новоприбулих Зона була частиною західного світу. Повні магазини товарів, працювали ресторани, кав’ярні, ще діяли приватні підприємства. Це спричинило «побутове розтління» партактиву. «Товариші» починали пиячити, обростати атрибутами буржуазного побуту — гарними меблями, вбранням, упадати за місцевими красунями… Щоб якось цьому запобігти, партійне керівни–цтво почало впроваджувати систему непостійних працівників, а відряджених на певний термін. Останні спішили «упакуватися» за відведених їм кілька місяців відрядження… (Кого цікавить життя в Зоні детальніше, відсилаю до журналу «Літературний Тернопіль», №№2,4 за 2010 рік, де публікуються уривки з книжки Сергія Ткачова «Радянська влада в Зоні»).
Фільм, який запропонував історик для перегляду, — «Аляска, сер!» торкається серед іншого саме входження компартійних кадрів у буржуазний побут. Він розповідає про життя Львова на завершенні польської окупації міста і прихід туди радянської влади. За словами С. Ткачова, це останній фільм, знятий до розпаду СРСР; у ньому вперше у Львові знімали Львів, а не якесь зарубіжжя, та манери радянських чекістів у «буржуазному» місті.
Галина САДОВСЬКА, Вільне Життя
Обговорення