Сьогодні, у Велику п’ятницю, яка цього року випадає 6 квітня, для загальноцерковного пошанування у храмах виносять святу плащаницю. Вірні впродовж двох діб – до свята Великодня – приступають до цієї святині та поклоняються їй. За своїм походженням плащаниця, звичайно ж, корінням сягає часу Страсної п’ятниці, та символізує той погребальний саван, у якому було загорнуте тіло Спасителя. У православному розумінні сьогодні плащаниця – це іконографічне, художнє зображення покладеного до гробу тіла Спасителя нашого Ісуса Христа після того, як Його було знято з хреста. Зазвичай, плащаницю роблять великого розміру, зазвичай з оксамиту, трохи меншою за розмір людини, а по всіх чотирьох боках плащаницю увінчує надпис тропаря: «Благообразний Йосиф»… Використовується плащаниця Спасителя під час богослужінь Великої п’ятниці та Великої суботи (до пасхальної опівнічної відправи, після якої відноситься у Вівтар, на Престіл ). Також, існує плащаниця Пресвятої Богородиці, яка використовується на богослужіння свята Успіння.
Сучасний Церковний устав Православної Церкви детальних відомостей про те, яким чином повинен відбуватися виніс плащаниці не говорить. Швидше за все, трохи більше як півтора тисяч років Церква не знала такого обряду. Ну, а той факт, що винесення святої плащаниці у Велику п’ятницю звершувалося в різних церквах у різний спосіб, ще раз підтверджує цю думку. Натомість Типікон згадує про винесення плащаниці в Велику суботу після великого славослів’я. Немає відомостей про обряди п’ятниці в грецьких, українських чи старословянської Типіконах. Принаймні, дослідники згадують лише про Тіпикон патріархів Іоакима та Іоана (не пізніше 1696 року), де вже були відомості про цей звичай, який очевидно саме завдяки цьому утвердився по всіх церквах.
10 популярних людських заблуджень на Сповіді – дуже цікава стаття для вас!
Цікаво, що в одному з найбільш відомих історичних, літургійних памяток Церкви – записах паломниці IV століття Сильвії Аквітанки згадано, що Великої п’ятниці єпископ, очевидно Єрусалимський патріарх, в оточенні дияконів сідав на кафедрі поставленій біля Голгофи. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали святе хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ держав кінці святого дерева у своїх руках, а вірні один за одним підходили до столу, робили доземний поклін, торкалися хреста й напису своїми чолами й очима, а відтак цілували хрест і відходили.
Подібний звичай був і в Грецькій Церкві, де єпископ виносив для поклоніння Святий Хрест. При співі слів стихири: “Поклоняємося страстям Твоїм, Христе”, священик і всі вірні робили три земні поклони та прикладались до Хреста. Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Велику п’ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де так практикується і сьогодні. Слід нагадати, що символізм плащаниці тісно пов’язаний із духовним змістом використання покрівців, а точніше – Воздуха під час проскомідії. Очевидно, сучасний вигляд Плащаниці є збільшеним Воздухом, з нанесеним на нього ікони гробу Господнього.
Отже, серед кількох відомих чинів, сьогодні повсюди практикується наступний. По закінченні вечірнього богослужіння Великої п’ятниці звершується обряд виносу плащаниці. При співі тропаря «Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і, пахощами покривши, у гріб новий положив» священнослужителі тричі скорботною процесією обносять її навколо храму. Якщо священик один, то сам несе плащаницю на своїх плечах і тримає її обома руками на голові, а інший її кінець тримають двоє старших братів, якщо є потреба.
Що стосується практики греко-католицьких громад, то «Типик» папського диякона Ісидора Дольницького (+1925) розповідає про звичай, що раніше існував у Галичині, що при обході з плащаницею також несли й Святі Тайни, які потім ставили для почитання або на Божому гробі, або на Престолі. Автор також зауважує, що цей звичай узято від латинської Церкви, і є несумісним ні з духом Великої п’ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плащаниця є символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п’ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.
Далі плащаницю заносять у храм, і по цьому розпочинається читатись канон про розп’яття Господнє та особливий чин відомий з назвою «Плач Пресвятої Богородиці». Далі – відпуст Вечірньої, і далі відбувається поклоніння духовенства та мирян плащаниці.
Сама плащаниця, за традицією, покладається посеред храму, перед Царськими вратами, таким чином, що Голова Спасителя повернута на північ, а ноги – на південь. Оскільки свята Плащаниця є іконою, то поставляється не збоку, але по самому центрі від воріт так, наче б її можна було б одразу повісити на іконостас. В деяких храмах священнослужителі додатково покривають плащаницю св.Євангелієм, а саму Євангелією кладуть на покрівець.
Також, немає чіткої вказівки в Уставі Церкви стосовно часу та місця подальшого зберігання плащаниці. В одному випадку її зберігають на Престолі до Фоминої неділі, а далі ховають у спеціальне місце за Престолом, переважно біля Горного місця. За іншою традицією плащаниця стоїть на престолі до неділі Жінок-мироносиць. В сучасній практиці на плащаниці звершуються богослужіння до Вознесіння Господнього – сорок днів, на знак сорокаденного перебування на землі Спасителя, після Воскресіння.
Згідно традиції Православної Церкви, підходити до ікони належить так. Двічі перехреститися, поцілувати її, та перехреститися третій, останній раз. Цілувати на іконах завжди потрібно лише зображення ручок та ніжок. Цілувати Пречистий лик (лице) Спасителя, Божої Матері чи святих – заборонено. Таким чином, стоячи на колінах перед плащаницею двічі осіняємо себе хресним знаменням, цілуємо руки Спасителя, Святе Євангеліє, ноги, і ще раз хрестимось.
Хтось воліє на колінах підходити до плащаниці (у деяких сільських храмах люди так роблять), а інші підходять і поклоняються просто, як щонеділі до ікон на тетраподі. Як поводитися найвірніше? Церква відповідає, що краще всього слідувати традиції конкретного храму чи місцевості. Якщо існуючий в храмі порядок заведено з благословення отця-настоятеля, то його й слід неухильно дотримуватися, вважаючи правильним саме його, навіть коли в сусідньому селі роблять по-іншому. Нічого поганого немає в тому, що до плащаниці люди йдуть на колінах від самих дверей храму. Це наш давній благочестивий звичай, котрий цілком відповідає духу Великої п’ятниці – дня особливого покаяння та суворого посту.
– Чи варто у суботу вже після освячення пасок йти до плащаниці? Чи це правильно?
Прикладатися до Божого Гробу (Плащаниці) можемо до самого часу перенесення її на престол перед святковою Великодньою літургією. Власне, питання тут не в тому, чи правильно йти до плащаниці в суботу, а чи правильно освячувати паски раніше неділі. Навіть якщо ми прийдемо до висновку, що правильно, то маємо пам’ятати, що це завжди виняток із правил, а в звичайних умовах такого бути не повинно.
– Чи є різниця у католиків і православних щодо поводження перед плащаницею?
Швидше за все немає. Існуюча різниця в обрядах між греко-католиками не є більш принциповою, аніж між окремими громадами в межах однієї Церкви. Звісно, так це може бути лише коли священнослужителі ретельно та з максимальним благоговінням дотримуються Церковного уставу.
Див. також: Дещо з історії Туринської плащаниці
митрофорний протоієрей Євген Заплетнюк, кандидат богословських наук
