Тернопіль приголомшливу новину про те, що колишній директор вищого професійного училища №4 ім.М.Паращука Роман Півторак, висвятився у священики. Нагадаємо, у 2012 році чоловіка звинуватили у кількох резонансних кримінальних злочинах, зокрема: хабарництво, перевищення службових повноважень та “рабовласництво”.
Він пережив 23 судових засідання, а ще місяць у камері тимчасового утримування. відтоді тернополяни не чули де дівся Роман Євстахійович. Аж недавно прогриміла новина, що чоловік виграв усі судові засідання, на своє 60-ліття і Європейський суд. А ще влітку минулого року став священиком.
Про те, що довелось пережити одіозному екс-директору училища, як вирішив стати священослужителем та чи простив своїм кривдникам, розповів журналістам.
На своє 60-річчя виграв Європейський суд
«Народився і виріс я у багатодітній сім’ї на Теребовлянщині. Виховували нас у строгості, а ще – за християнськими канонами. Тож з дитинства знав, що Бог і Україна – понад усе. Подорослішавши, вступив до Львівського університету ім. І.Франка, закінчив історичний факультет. З того часу все моє життя було пов’язане з педагогічною галуззю», – розпочав розмову отець Роман.
Після закінчення вишу його направили на роботу у Тернопільське профтехучилище №2. Згодом працював в управлінні профтехосвіти.
«І так склалася доля, що з 1998 по 2012 рік я був керівником найбільшого професійно-технічного училища України. І не боюся стверджувати, що на той час воно було найкращим на теренах України.
Із 2012 по 2017 роки мене за наклепом та переслідуванням влади відлучили від освіти, позбавили гарантованих Конституцією прав на можливість отримання заробітку. І я глибоко переконаний, що це є величезний злочин і винні мають бути покарані», – не приховуючи емоцій, заявив співрозмовник.
«На той час Президентом країни був Віктор Янукович. За безпосередньої участі його «яничара» Хоптяна – голови Тернопільської ОДА мене оббрехали, звинуватили у нечуваних злочинах.
І сьогодні я вголос через вашу газету хочу заявити усім тим, хто мене пам’ятає, хто сумував чи радів (а таких було немало), коли сталися ці події, що Європейський суд з прав людини 12 жовтня 2017 року своєю ухвалою постановив: щодо Півторака Романа Євстахійовича грубо порушено як українське законодавство, так і міжнародне. А ще – зобов’язав державу Україна відновити справедливість і законність стосовно скасування моєї кримінальної справи. Хочу наголосити, що ухвала була винесена в мій день народження, коли мені виповнилося 60 років».
Окрім цього, отець Роман додав, що брав участь у двадцяти трьох судових засіданнях, що стосувалися різних аспектів кримінальної справи. І кожне з них він виграв.
Звинуватили, що обкрадав дітей, брав хабарі та займався рабовласництвом
Погодився Роман Євстахійович відверто розповісти про кримінальні справи, які йому «приписували».
«Найперше мене звинуватили у тому, що я перевищив службові повноваження, залучаючи до розвитку навчального закладу благодійні внески, у тому числі батьків учнів. Порушуючи закон, мої кривдники змусили дітей, котрі були на той час неповнолітніми і не мали права без відома батьків свідчити, підписати протоколи про те, що вони здавали мені кошти. Я виявився грабіжником, обкрадаючи не тільки батьків, а й неповнолітніх дітей. Більше того, у тому протоколі йшлося, що я відбирав останнє й в сиріт. І, як повідомляв один із тодішніх керівників прокуратури, ті кошти, а це, як вони стверджували, було два мільйони гривень, я привласнив. Цікаво те, що під час судових засідань жоден із учнів не підтвердив того, що платив мені якісь гроші. Вони й уявлення не мали про що йшлося, тим більше, про які суми. Відповідно, не могли бути визнаними як потерпілі», – додав отець Роман.
Також Роман Євстахійович розповів, що коли батьки чи інші благодійники жертвували училищу кошти, то їх використовували виключно на розвиток навчального закладу. І чотири роки тому відбулося одне із судових засідань, на якому й довели те, що Роман Півторак жодної гривні не привласнив.
Далі директора училища звинувачували у тому, що він, використовуючи працю учнів, будував собі дачу. Та комізм ситуації був у тому, що матеріали справи містили два документи: перший – довідка із управління земельних ресурсів про те, що Роман Півторак на території України жодної земельної ділянки не має. І другий – про те, що відповідач на той час мав двокімнатну квартиру, яку він отримав у 1985 році як молодий спеціаліст.
«Тож поясніть, на якій ділянці, яку дачу я міг будувати, якщо землі не мав? Цими звинуваченнями просто грали на почуттях звичайних українців. Люди, які були переконані, що Півторак порядна людина, патріот, козак, дізналися, що він – хабарник, хапуга і злодій!
На те, щоб довести, що я винен у тих злочинах, які вони собі надумали, мої кривдники долучили десятки працівників поліції, прокуратури. Та коли побачили, що версії «розсипаються», мене вирішили ув’язнити. У ніч з 28 лютого на 1 березня кинули за грати за те, що я нібито отримав одну тисячу гривень хабара від учня. Вигадали легенду, що той прийшов до мене в кабінет і дав мені гроші за успішне складання іспиту. Тож місяць часу я просидів у камері, не розуміючи, за що на мене зводять такий наклеп. Адже в моєму кабінеті ще жоден учень не був. Та й тієї дитини, на яку вказувала прокуратура, я в очі не бачив. Тож згодом і ця версія зазнала фіаско в суді», – продовжив отець Роман.
А ще наголосив на цікавому аспекті. Рішення Європейського суду зобов’язані виконувати усі – від Президента країни до керівництва Тернополя. Тому найближчим часом Романа Євстахійовича мають поновити на посаді директора ВПУ №4 ім. М.Паращука.
«Настали непрості часи. Відвернулися усі»
Справедливість запанувала тільки недавно, коли з Романа Євстахійовича зняли усі обвинувачення. А до того було, ой, як не просто. Звільнили з роботи, звели нечуваний наклеп, кинули за грати. Від нього відвернулося чимало людей, які колись називалися друзями.
«Відколи сталися усі ці страшні події я не мав можливості заробити собі на шмат хліба. Навіть те керівництво, що прийшло до влади після революції Гідності мені не допомогло. До слова, у революції я також брав активну участь. З початком війни на Донбасі мій молодший син пішов на фронт добровольцем і сьогодні вже вдруге воює на передовій, захищаючи країну.
Управління освіти не дало мені можливості працювати навіть звичайним учителем в будь-якій школі міста чи області. Я ж – фахівець, педагог вищої категорії, викладач-методист, заслужений працівник освіти. І коли звернувся в міське управління освіти, мені запропонували вакансії двірника чи сторожа. Ніхто не повернувся у мій бік, не підтримав, не допоміг.
Більше того, після ув’язнення у мене розвинулася важка форма цукрового діабету. Та зі мною завжди були Бог і Православна церква. Отці Святотроїцького духовного центру на честь Данила Галицького і їхній настоятель отець Анатолій Зінкевич щодня молилися за мене і намагалися допомогти. Тож у тому числі й завдяки їм прийшов до розуміння, що маю йти іншою дорогою. Тому долучився до українського православ’я, ставши священиком Української автокефальної православної церкви».
Священництво напророкували в дитинстві
Отець Роман розповів, що він зробив свій вибір, перебуваючи в тюремній камері.
«Мене тоді охоплював такий страшенний відчай, що й не передати. Я один стояв проти цілої системи. Не знав, як бути, де взяти сил та енергії для подальшої боротьби…
Однієї ночі мені пригадалися слова старенької жінки, котра колись товаришувала з моєю бабусею й час від часу заходила до нас у гості. «Ти станеш священиком», – впевнено напророкувала вона мені. Тоді видавалося це смішним. Бо ще змалку твердо знав, що буду вчителем. Ось і настав час, коли я зрозумів, що таки священництво – це моя місія.
Влітку 2017 року архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман висвятив мене в диякони. Сан ієрея отримав з рук єпископа Ужгородського і Закарпатського Кирила. За той короткотривалий час я, виконуючи доручення очільників Православної церкви, вже став протоієреєм. Відзначений камилавкою – церковною нагородою. Окрім цього, і Наперсним Хрестом. Нині я служу разом із єпископом Ужгородським і Закарпатським Кирилом безпосередньо в храмі міста Ужгород. А ще я виконую доручення щодо розбудови Православної церкви. Працюю у всіх регіонах країни».
Так життя колись директора відомого не тільки на Тернопільщині, а й в Україні вищого професійного училища, змінилося докорінно. Отець Роман Півторак на власному прикладі показує, що яка біда не переслідувала б, які труднощі не перестрівали б на життєвому шляху, Бог завжди підтримає, допоможе, порадить. Ніколи не варто опускати руки, а треба боротися за справедливість та істину.
