МАРГІНАЛЬНА СЕКТА?
Уже сьогодні багато священиків Московського патріархату усвідомлюють, що працювати на Російську церкву в Україні в період російської агресії означає вести діяльність у ворожому оточенні, що є надзвичайно невигідною справою. В перші дні створення канонічної Української православної церкви одразу кілька парафій в різних областях відійшли від московської та приєдналися до української Церкви, й усі розуміють, що цей процес тільки-но почався і вже не зупиниться.
Жоден храм в Україні не приєднається до Московського патріархату — РПЦ лише втрачатиме парафії. Чисельність храмів РПЦ в Україні починає свій незворотний відлік до зменшення. Більшість таких переходів відбуватимуться раптовими масовими поривами, під час яких ряди РПЦ рідітимуть як російська піхота під залпами українських «Градів». Кожне загострення відносин із РФ — похорон військових, убитих на Донбасі, чергова провокація Москви в Азовському морі, а тим більше повномасштабна війна з Росією — спричинятимуть нові антиросійські вибухи і дедалі більше московських храмів під тиском громад покидатимуть РПЦ. Українська держава допомагатиме лише Українській церкві, а московська, цілком ймовірно, переживатиме часи не кращі, ніж РПЦ у сталінський період — тобто занепадатиме та маргіналізуватиметься.
За умови існування в Україні патріотичної проукраїнської влади, нова Помісна православна церква мала б отримати всебічне державне сприяння, яке виражалося б у податкових і комунальних пільгах, звільненнях від різноманітних платежів, лояльності органів державної влади, виняткових правах співпраці у сфері військового капеланства, доступу священиків до викладання християнської етики у навчальних закладах та інших формах державної підтримки. У тому, що преференції з боку української влади будуть, можна не сумніватися. Якщо державна підтримка національного церковного проекту в тій чи іншій формі буде, то до нього масово приєднуватимуться. А ті, хто не приєднається, перетворяться на купку маргіналів. Буде достатньо пояснити правила гри «друзям — усе, ворогам — закон», і велика частина церковного начальства, аби увійти в число «друзів», погодяться на що завгодно, включно з «канонічною незалежністю».
Українській церкві держава передасть Києво-Печерську та Почаївську лаври, і нова Церква стрімко розвиватиметься та багатітиме в тепличних умовах
Українській церкві держава передасть Києво-Печерську та Почаївську лаври, і нова Церква стрімко розвиватиметься та багатітиме в тепличних умовах лояльності української влади. Натомість московська УПЦ, яку за таких умов буде перейменовано на Російську православну церкву, позбавлена державної лояльності, лише втрачатиме парафії за парафією, які масово, цілими районами переходитимуть до ПЦУ. Будь-які спроби московських православних тітушок силою утримувати храми провалювалися б після втручання спецзагонів поліції та Нацгвардії, які б успішно нейтралізовували організовані промосковські групи ще до їхніх приїздів до храмів.
Держава завжди може знайти засоби впливу на нелояльних громадян, то ж у православних тітушок масово б «знаходили наркотики» чи затримували за адміністративні правопорушення. А у найбільш екзальтованих московських православних «бабушок» починалися б багатомісячні затримки пенсій і відімкнення комунальних послуг під найрізноманітнішими, але завжди законними приводами. І звісно ж жодних субсидій віряни РПЦ ніколи б не бачили. Після цього більшість парафіян УПЦ МП серйозно б задумувалися, чи варто їм ходити до такої нефартової церкви, і наскільки дорого це їм обходиться.
Священики РПЦ також би розуміли всі фінансові й юридичні труднощі подальшої діяльності у рамках Московського патріархату і дедалі частіше покидали б цю російську структуру. Умови, в яких би опинилася б УПЦ МП, спричинили б ситуацію, коли московським священикам довелося б вибирати між любов’ю до Москви та любов’ю до грошей, і дедалі частіше їм би доводилося вибирати останнє. Всі б знали, що бути в Московському патріархаті означає майже те саме, що належати до Церкви Сатани — всі тебе обходитимуть стороною, цуратимуться, ненавидітимуть, й у вас не буде жодних шансів реалізуватися в українському суспільстві.
За умов тривалого продовження такої політики, через 10…15 років кількість парафіян і парафій УПЦ МП зменшиться в кілька разів, а колись найбільша Церква в Україні скотиться на маргінес до статусу дрібної секти на задвірках українського релігійного життя. Московський патріархат в Україні не зникне зовсім, але в окремих російськомовних регіонах залишиться кілька десятків храмів, які виглядатимуть як осередки мракобісся та сприйматимуться як щось подібне до «Білого братства».
МОСКОВСЬКИЙ РЕВАНШ?
Однак остаточний колапс УПЦ МП може й не настати, якщо в Україні зміниться влада, яка буде лояльнішою до Москви. Якщо на президентських виборах 2019 року переможе кандидат, налаштований на компроміс, а не на протистояння з Кремлем, політик, схильний до амбівалентності у гуманітарній та ідеологічній сферах, для якого питання національної Церкви перебуває на останніх місцях у системі політичного світогляду, Московський патріархат візьме справжній реванш. Або якщо на парламентських виборах 2019 року значний відсоток парламентських місць посядуть партії, створені на базі колишніх регіоналів — «Опозиційний блок», «За життя» й інші представники п’ятої колони — РПЦ збереже свій вплив в Україні.
Кон’юнктура парламентських фракцій 2019 року може скластися так, що проросійські сили можуть стати частиною владної коаліції, а Віктор Медведчук цілком серйозно претендує на посаду спікера парламенту наступного року. Хоча вже сьогодні в соціологів немає сумнівів, що за рік кум Путіна стане депутатом українського парламенту та матиме там свою підконтрольну фракцію, з якою владі доведеться рахуватися та домовлятися. В обмін на голоси для прийняття бюджету, прийняття важливих економічних законів, владі та демократичним силам, які, як завжди, між собою розсваряться, доведеться шукати голосів нардепів із проросійського табору, які слідуючи вказівкам із Кремля, вимагатимуть не лише розширення прав російської мови, а й російської Церкви. Якщо ж екс-регіонали увійдуть до коаліції, то як коаліційні партнери займуть міністерські посади в уряді, одержать квоти в прокуратурі та судах, посади заступників у Міноборони чи СБУ, що, звісно ж, означатиме гарантії недоторканності Російської церкви.
Діючи силою та нахабством, використовуючи російські гроші та ресурси російських спецслужб, РПЦ збереже церковні споруди та свій статус
За таких умов державна та місцева влада і правоохоронні органи займуть нейтральну позицію у конфлікті щодо приналежності храмів, не втручатимуться і нічим не допомагатимуть Українській церкві відстоювати право українських вірян бути в канонічній єдності з ПЦУ. РПЦ ж, використовуючи демократизм і нейтралітет влади, піде у наступ, і за допомогою привезених мобільних бригад православних тітушок із рязанським акцентом, захоплюватиме храми, громади яких вирішуватимуть перейти до Української церкви. Поліція не втручатиметься й не перешкоджатиме, усвідомлюючи відсутність і безперспективність державної політики щодо церковних питань. Діючи силою та нахабством, використовуючи російські гроші та ресурси російських спецслужб, РПЦ збереже церковні споруди та свій статус, перетворивши процес виходу громади з-під контролю Москви на криваву бійню за участь російських найманців і бандитів, демонструючи, що жодних позицій Російська церква не здасть.
Молода Українська церква опиниться сам на сам проти забезпеченої всіма ресурсами РПЦ. Держава ж, з огляду на політичну кон’юнктуру, дотримуватиметься європейських конвенцій відокремленості держави від релігії. В Україні залишаться діяти дві рівнозначні православні Церкви, взаємини між якими характеризуватимуться гострим антагонізмом і постійними сутичками, а церковний розкол ще глибше розриватиме суспільство. РПЦ втратить невелику частину парафій, але залишиться великою церковною структурою в Україні й продовжуватиме тримати мільйони українців під впливом «русскава міра».
Поворотним пунктом в історії Московського патріархату в Україні стануть вибори 2019 року — не лише президентські, а й більшою мірою парламентські, які визначать подальший сценарій розвитку подій і дадуть відповідь на запитання: чи скотиться РПЦ до становища маргінальної дрібної секти, чи залишиться найчисельнішою церквою і найбільшою структурою п’ятої колони в Україні?
Обговорення