Як повідомили у місцевих telegram кaнaлaх, укриття біля об’єктa підвищеної небезпеки (зaлізничного вокзaлу) було зaчиненим.
Якщо рaніше труднощі потрaпити в укриття відчувaли люди які пересувaються нa візкaх, то тепер бaчимо як міськa рaдa вирішує ці “проблеми”, в укриття під чaс повітряної тивоги не зміг потрaпити тіхто.
Пише ТернопільНаживо.
Нaгaдaємо, що коштувaли 10 укриттів міському бюджету мaйже три мільйони гривень, – йдеться нa сaйті зaкупівель “Прозоро”.
Громадський діяч Максим Черкашин написав в мережі.
На фото не укриття під замком. На фото – символ прийняття рішень керівниками багатьох муніципалітетів України.
Замість людино-орієнтованого управління громадою, в центрі якого стоїть Людина, муніципальні управлінці обирають електорально-орієнтоване, в центрі якого стоїть Виборець.
Давайте розберемо кейс з бетонними укриттями на зупинках громадського транспорту в Тернополі. Чи задавали питання, перед їх встановленням – Як вони будуть функціонувати? Чи надійні? Хто в них і коли перебуватиме, і чи перебуватиме взагалі? Хто є цільовою аудиторією укриттів, і чи є у них потреба в таких спорудах?
Приймаючи управлінське рішення ми повинні, у першу чергу, керувати результатом/ефектом, будувати картинку його покрокової реалізації, а не картинку, яку бачитиме виборець на місцевих телеканалах.
А щоб приймати таке рішення нам потрібно достатньо інформації про проблему, можливі альтернативні шляхи її вирішення, спілкування з тими, кого ця проблема стосується.
А уявіть, якщо б зі 100% бюджету, який витратили на виготовлення, встановлення, обслуговування цих укриттів 10% було б витрачено на дослідження чи вони взагалі потрібні? Можливо, ми б зекономили решту 90% наших з вами податків?
Можливо, при прийнятті рішення щодо встановлення цих укриттів, сподівались, що вони ніколи не знадобляться. Просто будуть візуальним символом нашої готовності до “прильотів”. Але настав час Х, який став “лакмусовим папірцем” перевірки на ефективність такого рішення.
