Своїми земляками Іваном Пулюєм, Іваном Горбачевським, Олександром Смакулою пишаються тернополяни. Водночас ще десятки імен відомих колись вчених тепер незаслужено забуті. Хоча їх теж можна ставити у приклад.
– Біда якраз у тому, що ті, що стали великими вченими упродовж ХІХ століття і до 30-х років, змогли себе вповні реалізувати вже тільки поза Тернополем, – розповідає про колишніх тернопільських науковців історик Володимир Окаринський. – Адже у нашому місті у ті часи не було університету.
Пан Окаринський присвятив призабутим іменам вчених довоєнних часів статтю у збірнику “Тернопіль і Тернопілля в історії та культурі України і світу”. Сам збірник днями видали у Тернопільському національному педуніверситеті. Утім, навіть таку популяризацію імен істориків, мовознавців, літературознавців, сходознавців, математиків та інших їхніх колег зможе прочитати не кожен охочий. Адже через брак коштів видали тільки 300 примірників.
– Я вирішив написати про історію науки у Тернополі заради того, щоб підняти питання, – каже пан Окаринський.
А й справді, мало хто у Тернополі знає, що вже понад 150 років тому в нас були свої мандрівники та географи, які писали розвідки про полярні моря. Уже тоді вчені вивчали екзотичні східні мови… Маловідоме й те, що саме у нашому місті написана перша філософія єврейської історії. А досягненнями математика та фізика Володимира Левицького могли б пишатися навіть наші сучасники – бо ж не кожного друкують у Львові, Варшаві, Відні та Берліні!
Серед перших були євреї
Характерною для наукового середовища австрійських часів, як пише Володимир Окаринський, були провінційність і віддаленість від наукових центрів. Натомість Львів, за його словами, відтягував до свого університету здібні до науки сили.
“Перше наукове середовище Нового часу в Тернополі видала єврейська громада міста, – продовжує історик. – Тернопіль на початку ХІХ століття був одним із головних центрів єврейського просвітництва”.
Відтак, коли у 1813-му тернополянин Йосеф Перль відкрив у місті першу в Галичині напівсвітську юдейську школу, у ній почали збиратися талановиті люди. Приміром, Мендль Сатановер писав книги з гігієни, а Натан Крохмаль створив першу філософію єврейської історії. Одначе єврейських гуманістів у Тернополі не зрозуміли, пише Володимир Окаринський.
У єзуїтів працював навіть англієць
Натомість більшої популярності у Тернополі здобули ті вчені, які працювали у першій гімназії.
“Вигнання єзуїтів з Білорусі й поява їх у Львові була тією несподіваною подією, котра допомогла відкрити гімназію у Тернополі. Губернатор Галичини, львівський архієпископ і самі єзуїти звернулися з проханням до цісаря. Через деякий час надійшов дозвіл доручити отцям єзуїтам ведення гімназії у нашому місті”, – читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.
Навчання у гімназії розпочали 5 листопада 1820-го. У 1840-му її закрили у зв’язку зі скасуванням ордену єзуїтів в Австрійській імперії. Одначе наступного року знову відкрили. А єзуїти уже у 1852 р. відкрили у Тернополі конвікт і в 1856 – нову гімназію.
“У гімназії та конвікті Тернополя працювали історик церкви Юзеф Здіслав Барткєвіч, історик і бібліограф англієць Джозеф Браун… Видатний астроном Александр Грегор Громадський викладав у Тернополі фізику, математику і астрономію, одночасно публікуючи свої наукові праці в київських “Университетских известиях” і в Annales de l’Observatoire de Moscau”? – подає пан Окаринський.
“Про них можна писати книгу”
Викладачі першої Тернопільської гімназії, як і єзуїтські, добре знали латинь. А відтак вони не відчували труднощів у написанні розвідок про життя давніх греків і римлян. Викладач Єзерський із Тернополя навіть видав латинню працю про Сапфо та Овідія. У наші дні книги на подібні теми у книгарнях міста – не тернопільських і навіть не українських авторів, а перекладні. Та й то здебільшого не українською, а російською.
– Серед видатних вчених із Тернополя просто не можна не згадати Івана Пулюя, Олександра Смакулу чи Івана Горбачевського, – говорить Любомира Бойцун. – Про випускників першої гімназії взагалі можна писати книгу.
Але якщо троє згаданих щойно вчених – відомі і в наші дні, то, наприклад, тернополянин Людвік Фінкель – забутий. Майже виключно філологи знають і Александра Брюкнера.
– Говорити про те, що той чи інший вчений – тернопільський, треба передусім на основі того, ким він себе вважав, – пояснює Володимир Окаринський. – Так, правник Станіслав Дністрянський – уроджений тернополянин. А один із перших сходознавців Омелян Партицький, не думаю, що він був тернополянином. Але значення має те, що він формував наукове середовище в Тернополі.
Тернопільські науковці спершу працювали розрізнено. І тільки у 1892 р. Виникло Kolko Naukowe Tarnopolskie. Уже у міжвоєнний період діяло “Подільське товариство приятелів науки у Тернополі”.
– На одному з польських сайтів я знайшов річник цього товариства, – продовжує пан Окаринський. – І, що цікаво, там пишуть, що тернопільський музей заснували не у 1913 році, як це тепер часто говорять, а ще у 1906-му. Відтак, можливо, наступного року краєзнавчий музей мав би святкувати не 100-, а 107-річчя.
До слова, багато старих видань тернопільських вчених є не тільки в Інтернеті, а й у бібліотеках обласного архіву та обласного краєзнавчого музею. І прочитати їх можуть усі, хто того забажає. От тільки крім української мови, потрібно знати ще й польську, а часто – ще й німецьку і латинь.
Володимир МОРОЗ, 20 хвилин
