МИ БИ ВІДКРИЛИ ВОРОТА МОНАСТИРЯ ДЛЯ ТОГО, ХТО ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ, І НА ДОНБАСІ
– Ваша Святосте, УПЦ КП відкрила ворота переслідуваним студентам із Майдану, ви вчинили як національна церква. Але якби зараз на східній Україні до вас у ворота постукали цивільні люди, можливо, сепаратисти, які б бігли, рятувалися від якихось бійців добровольчих батальйонів, чи ви відкрили б ворота їм?
– Михайлівський монастир вчинив як монастир, де живуть християни. Ті, хто тікали з Майдану, бо їх там били, хотіли знайти порятунок у монастирі. Що повинен зробити християнин? Відкинути таких, як іудейські священик та левіт із притчі, які пройшли повз пораненого і не допомогли, чи вчинити як самарянин, який побачив людину, що потребує допомоги, і допоміг? Так і монастир: стукають туди, просять допомоги, – повинен допомогти, незалежно від того, хто просить.
– Тобто, якщо до вас будуть ломитися, наприклад, на Донбасі…
– У нас на Донбасі монастирів нема, але священики є. Вони допомагають тим людям, які зараз потрапили в біду. Ми туди направляємо продукти харчування, медикаменти, у нас там у Тельманівському районі Донецької області є Будинок милосердя. Так ось, до архієпископа Сергія звернулось керівництво так званої ДНР із проханням прийняти в цей Будинок старих людей, хворих з Макіївки і ще з якогось міста, бо там будинки закрились, тож їх не було на що утримувати. Це люди, які потребують допомоги, і ми їх прийняли, вони живуть там, їх годують і лікують, доглядають, незалежно від того, звідкіля вони є.
ЦЕРКВА ПОВИННА ВИХОВУВАТИ ВІРУЮЧИХ У ЛЮБОВІ ДО СВОГО НАРОДУ
– Скажіть, таке визначення як церква патріотів чи церква патріотична, у принципі, «не грішить» проти істини?
– Церква повинна виховувати віруючих у любові до свого народу. Будь-яка. Чи це російська, чи українська, чи грузинська, чи румунська, чи грецька, – вона виховує віруючих у любові до свого народу, до своєї землі, до Батьківщини. І тому нема церкви патріотичної і непатріотичної. Усі церкви православні, без виключення, виховують своїх віруючих у дусі любові до своєї Батьківщини, і всі вони патріотичні. Так повинно бути, бо народ – це наші ближні, а ближніх Бог заповідає любити, як самого себе.
Але ця любов, цей патріотизм не повинні перетворюватися у шовінізм. Церква не має проповідувати ворожнечі або служити чужим інтересам, бути інструментом чужої, ворожої політики.
– Чи у вас є якась підготовка капеланів? І як вони споряджаються на війну?
– Ми вже протягом багатьох років добивалися від держави, щоби був прийнятий закон про капеланську службу, тобто про військових священиків, які будуть нести пастирське служіння в армії. Довго ми добивалися. Нарешті прийнята постанова уряду про те, що капелани або військові священики можуть існувати в структурі армії. Що це за священики? Це, насамперед, ті, які служили в армії або навіть були офіцерами, а потім поступили до семінарії, академії, стали священиками. Так ось, вони мають досвід служіння в армії, знають її проблеми, а тому вони краще можуть відповідати армійським умовам. І таких кліриків у нас багато. Або якщо вони і не офіцери, а служили в армії, знають проблеми армії, то теж туди йдуть. Ми направляємо їх в армію на добровільних засадах. Тобто якщо священик хоче бути капеланом, служити в армії, молитися з воїнами, звершувати літургію, приймати сповідь, проповідувати їм, підвищувати їхній дух, тобто жити їхнім життям, то ми таких призначаємо, і сама армія приймає їх. У всіх добровольчих батальйонах, які зараз захищають Україну в Донбасі, наші капелани є, і не по одному.
– А що повинен мати з собою капелан? Де він служить літургії?
– Для служби підходить будь-яке приміщення, де збираються солдати, офіцери. Ми зараз зробили такі переносні іконостаси, видаємо цим священикам, щоби вони в будь-яких умовах могли звершувати богослужіння, навіть літургію. Для цього ми даємо ще антимінс (тканина із вшитою часткою мощей – ред.), тому що без нього літургію не можна служити. І вони несуть свою службу. Вони можуть мати і Святі Дари запасні. Якщо треба буде, можуть і причащати. Наприклад, поранений воїн помирає, а він віруючий, хоче причаститися, то священик може його причастити, бо в нього є Святі Дари.
– Священик може воювати?
– Ні. Капелани служать у війську, але зброю не мають права носити, бо якщо священик буде стріляти, вбивати, то за канонами позбавляється сану.
МЕНІ ПРОПОНУВАЛИ ОЧОЛИТИ ВСЕ ПРАВОСЛАВ’Я ПІД ОМОФОРОМ МОСКВИ
– Святійший, люди зараз переживають сплеск інтересу до новітньої церковної історії і до спроб нашого єднання. Розповідають, що Російська православна церква пропонувала вам після кончини блаженнійшого Володимира очолити об’єднавчий процес УПЦ МП та УПЦ КП під омофором Москви?
– Після смерті митрополита Володимира ніхто мені не пропонував очолити всю Українську церкву, а була пропозиція ще коли він був живий, щоби я повернувся до московської юрисдикції, очоливши всю Українську церкву – і Київський, і Московський Патріархат, але під московським омофором. Я сказав, що на це ніколи не погоджуся. Поки існує Українська держава, у ній повинна бути незалежна Церква.
Вони думають, що мене цікавить оце саме очолювання Церкви всієї. Бо вони самі вірять тій неправді, яку про мене розповідають, що я пішов від Москви заради влади. Не заради цього я працюю! Я став на шлях будівництва Помісної Церкви, бо це вірний шлях і в цьому є воля Божа. Бог благословив бути Україні незалежною державою, Бог благословив щоб і Церква в Україні була помісна, незалежна – як це визначено канонами та традиціями.
І ви самі можете переконатися, що це вірний шлях. Коли апостоли проповідували воскресіння Ісуса Христа, а юдеї їх гнали, то Гамаліїл, законоучитель іудейський, сказав: якщо ця справа, тобто проповідь про воскресіння Ісуса Христа, не від Бога, то вона сама собою відпаде, а якщо вона від Бога, то ви бійтесь, щоб вам не стати богопротивниками. Так і тут. Якщо автокефалія, незалежність Української Церкви – від Бога, то ніякі сили її не зруйнують. А те, що не від Бога, само собою розпадеться.
Київський Патріархат, оскільки він виник з Божого благословення, то він не тільки не розпадається, а навпаки – зростає, і зараз є Церквою більшості українців. Бо Київський Патріархат підтримує 15 мільйонів населення, а Московський – 10. І ця війна народу, як Майдан раніше, показують, де Українська Церква. Українська не за назвою, а за справами і переконаннями. А оскільки це Церква від Бога, то вона і переможе.
– Київський Патріархат починався з кількох парафій, зараз це церква на 5 тисяч парафій, до якої увійшла майже вся київська інтелігенція. Як вдалося виростити церкву, адже вам після Кравчука особливо не допомагали із будівництвом?
– Справа в тому, що Київський Патріархат почав зростати не при Кравчукові, а при Кучмі. Спочатку Кучма був противником Київського Патріархату. Це ж при ньому побили нас на Софійському майдані. Так от, це побиття стало стимулом для зростання Київського Патріархату, бо вся інтелігенція патріотична, проукраїнські сили навернулись до нього і почали захищати Київський Патріархат.
– А Кучма усвідомив, що потрібна національна церква?
– Потім усвідомив. І коли йому було важко, він приходив сюди, просив підтримати. Після того побоїща він поступово змінив своє ставлення до Київського патріархату, і до цього часу ставиться до нього позитивно, як до правдивої Української Церкви.
– У мережі є фотографії, де ви і покійний блаженнійший Володимир на зустрічі в Арсеналі привіталися, де дивитеся одне на одного із розумінням. Скажіть, це був просто епізод, чи ви мали якийсь зв’язок із ним?
– Зв’язку я з ним не мав. Але все, про що ви сказали, не штучне, а природне. Бо згадайте, що коли на нього був тиск з боку Патріарха Кирила щоби знищити права самоуправління, то ми ці права публічно захищали. Він не міг публічно виступати, а ми могли, і плани московські викривали. Тому я думаю, що в душі він був нам за це вдячний і тому так привітно вітався.
У мене не було і нема ніякої особистої неприязні до митрополита Володимира. І це допомагає, бо в мене в серці нема ненависті, ворожнечі. А він, я думаю так, зрозумів, що зробив помилку, коли погодився стати предстоятелем Української Церкви через беззаконний Харківський псевдособор. Бо якби не було того так званого Харківського собору (Собор єпископів 1992 року, яким нівелювалося рішення розширеної самостійності Церкви, перед тим запроваджені митрополитом Філаретом, а сам він усувався від керівництва УПЦ МП, яку очолював на той час, – ред.), то Українська Церква була б єдиною.
– Але ж на тому Харківському соборі були і старі єпископи, вони ж теж голосували за рішення, якими, по суті, убивалося право на самостійність?
– Ці єпископи служили в умовах Радянського Союзу, атеїстичної держави, атеїстичного уряду. Тому вони перебували під суворим контролем КДБ і звикли, що цій владі треба підпорядковуватися. І поїхали в Харків на собор, тому що КДБ їх туди відправив. Хоча вже цього комітету не було, бо СРСР розпався, але офіцери КДБ всі ж залишилися у нових спецслужбах. І церкву розділили за вказівкою з Москви, яка вирішила за будь-яку ціну втримати над Україною свою духовну владу.
А далі справу розділення церкви зробила пропаганда. Як зараз, наприклад, у Росії, де росіяни під впливом пропаганди готові воювати з Україною, де понад 80% підтримують агресію. Так і тоді – під впливом пропаганди, що це «розкольники», що це «неканонічна церква», що це «неблагодатна», що там «і таїнства невірні, і хрестити там не можна», розділили Церкву. Наговорили такої неправди, так наполегливо, постійно проповідували брехню, що люди повірили в це. Як повірили росіяни в неправду Путіна, так само повірили в УПЦ МП в ту пропаганду, яку Москва вела. І не тільки Москва, а й архієреї українські.
– Чому архієреї не можуть повернутися до ідеї возз’єднання?
– Їм зараз дуже тяжко повертатись. Люди повертаються, а священики, єпископи – ні. Є дві причини. З одного боку – страх перед Москвою, що можуть покарати. А з другого боку, думають – що скажуть їх же віруючі? «Ви ж говорили, що це «неблагодатна церква, неканонічна», а чого ж ви нас тепер туди ведете? Значить, ви говорили неправду», – так міркують. Теж складно – свої помилки визнавати. Якщо священик чи єпископ говорив, що це «церква неканонічна і хрещення недійсне, і шлюби там дають недійсні», а тепер каже: давайте туди повертатися – як?
Це свідчить, що дух у них ще слабкий. Бо якби був сильний дух, то вони би вчинили, як Савл, який був ревним гонителем християн, а коли зрозумів, що неправий – повністю змінився і сам почав проповідувати про Христа, став апостолом Павлом. Так і їм, священикам і єпископам, треба зрозуміти свою неправоту і перемінитися, замість боротися проти Київського Патріархату – об’єднатися і утворити разом з нами єдину Помісну Церкву. А це для них нелегко.
– Ми живемо в такий дивний час, коли етнічні росіяни з України навіть напередодні Різдва відчувають, що готові вбивати росіян-агресорів. І ми навіть не відчуваємо в цьому гріха. Що б ви порадили нам?
– Не так треба думати. Росіян убивати не треба, як і будь-яких людей. Треба захищати свою землю. А якщо росіянин на твою землю нападає, то ти маєш право, захищаючи свою землю, його вбити. Як під час Великої Вітчизняної війни – вбивали німців чи ні? А німці – не люди? Люди. Отже, коли німців убивали, то не відчували ніякого гріха. А чому? Тому що захищали свою землю, бо німці напали на Радянський Союз. І тому, захищаючи свою державу, свою Батьківщину, ворога вбивали. Так і тут. Убивають не росіянина, а ворога, який на твою землю іде для того, щоб убивати.
– Зараз вірні УПЦ МП постійно сповідаються, що ми не любимо і зневажаємо Патріарха Кирила. Це вже можна в загальну молитву перед сповіддю вносити. І головне, що священики за це не дають ніякої епітимії, нас ніхто не врозумляє. Питають: каєшся? «Ну, каюсь», – кажемо ми вже багато років на сповіді. Є в цьому щось ненормальне, правда?
– Стосовно Патріарха Кирила. Його як патріарха треба любити, тому що він має священний сан, і тому що він людина. Бо Христос сказав: любіть ворогів ваших. Але ненавидіти треба гріх і неправду. Ось ту неправду, яку він несе, треба відкидати, а його – любити. Як людину, і навіть як ворога, бо і ворог цей – людина.
От скажіть, невже ви хочете, щоб він був у царстві диявола, щоб ви своєю такою ненавистю сприяли тому, щоби він попав у руки диявола?
– Я б не заперечувала, вибачте.
– Значить у вас ще не вистачає любові. А треба розрізняти людину як творіння Боже, яке є добре і яке треба любити, та діла злі, які треба ненавидіти. І злі діла треба ненавидіти не тільки в інших, а насамперед у собі. Ось коли ми доходимо до такого стану, що в собі ненавидимо свої гріховні вчинки, це означає, що Господь простив нам гріхи, в яких ми покаялися.
– Святійший, розкажіть, яким буде ваше Різдво?
– Різдвяну службу будемо служити у Володимирському соборі, Всенічну і Божественну літургію. На другий день свята служитиму в Михайлівському монастирі – так є вже багато років. А на святках до мене в резиденцію приходять колядники – то буду приймати.
Будемо на Різдво молитися. За що молитися? За прощення гріхів, за мир і за перемогу. Бо миру нема тому, що ми грішні перед Богом. А щоби був мир, треба, щоб Господь простив нам наші провини, особливо тим, хто там, на сході. Вони про Бога забули, а треба їм навернутися до Бога. І щоб Господь дарував нам перемогу, а завдяки перемозі буде й правдивий мир.
Лана Самохвалова, Київ.
Церква.info за матеріалами Укрінформ
