Дослідникам проекту “Локальна історія” потрапив у руки дивовижний щоденник — Теофілії Бурки (Футуйми), 1888-го року народження, у якому йдеться не лише про цікаві тогочасні звичаї, а й навіть перекази з давніх часів.
Спогади Теофілії. Частина 1. Як мене віддавали заміж
«Тоді ще в Золотому Потоці (мова йде про початок ХХ століття — авт.) Народного Дому не було і коли молоді хотіли забавитися, то там, де є дівчата, парубки приходили за дозволом. Наймали музикантів і кожен кавалер приводив собі дівчину, а мужчини старалися про напій. Господиня дому старалася про закуску. І так забавлялися, аж на ранок розходилися, але все було під надзором родичів. Ніколи не було скандалу.
В моїх батьків такі забави проводилися один раз на рік. У них хата була в центрі міста. Хата була з підлогою досить велика. У нас було чотири брати і п’ять сестер… І так я виросла і мені вже 18 літ, треба замуж віддати. Сестра молодша від мене на два роки також вже гарна дівчина. Женихи були.
Один хлопець все приходить, то на ганку посидимо, але мені нічого не каже. Він був поляк, його 1906-го року покликали в армію. На Великодні свята приходять до нас п’ять чи шість хлопців. Третій день свят принесли бочілку пива, а в мене був брат на два роки старший від мене, і так бавилися до третьої години ранку. Рано мали йти в армію. Я рано вийшла на вулицю, а сусідня дівчина, моя коліжанка, питає, чи був у мене Казьмірович на прощання. Я сказала, що був, а вона мені каже, що був ще у двох дівчат. А я думаю собі: «Се є добре знати!».
По Великодніх святах, в середу, беру рескаль і з молодшою сестрою Ганею йдемо копати город… З третього подвір’я виходить молодий хлопець, поздоровався з нами і трохи поговорив. По тому мама закликала нас на обід та й ми пішли.
На другий день я щось вечером на подвір’ю робила, а мама кличе мене: «Ходи-но сюди, Фільцю!» і потихеньку шепчуть мені, що Бурка прислав старости, чи може прийти. Хоче женитися з тобою, три роки відбув в армії, з роду швець… Коли вийшов з армії, то виніс 150 ринських. В той час в урядників було мало ремісників. Казали, що в ремісника золота рука. Кажу, до мами, щоб він приходив. Чоловік пішов за ним і прийшов мій Михаїл до мене.
І так щасливо до місяця було весілля… Я вийшла замуж 15.05.1906 року. Мій чоловік Михаїл взявся щиро до праці».
(далі буде)
