ГАНЮ НІХТО ТАК І НЕ ПОСВАТАВ… УЖЕ Й П’ЯТДЕСЯТКА ЗА ПОРОГОМ, А ВОНА — ВСЕ ДЛЯ БРАТА: ЙОГО ДІТЕЙ ВИБАВИЛА, ВЖЕ Й ЧЕРГА ДО ВНУКІВ ДІЙШЛА. А ЯК ЖЕ ІНАКШЕ — ЖИВУТЬ БО ПІД ОДНИМ ДАХОМ У БАТЬКІВСЬКІЙ ХАТІ. РІЗНЕ ТРАПЛЯЛОСЯ, ІНКОЛИ Й СОЛОНО БУЛО НА ДУШІ ВІД СЛІЗ.
Ганя злилася на свою долю, бо ж не сліпа, не крива, не горбата. Набагато гірші на вроду односельчанки заміж повиходили. Вона ж в’янула пустоцвітом. А їй так хотілося чоловічої ласки, мріялось мати сім’ю, щоби було кому сорочки прати, борщі варити.
На Покрову, на храмовий празник, завітав до них далекий родич із сусіднього села. Погомоніли з братом про се про те, і після кількох випитих чарок гість висловив свою пропозицію:
— Слухай, Павле, вдівець із нашого села жінку собі шукає — давай Ганю йому висватаємо. Господар він добрий, горілкою не зловживає. Дітей не має — на неї ніхто кривим оком дивитися не буде.
І вже до Гані:
— Досить тобі бути служницею в Павла — краще будь сама собі господинею.
Почуте зненацька змусило Ганю задуматися. Навіть страшнувато стало розпочинати сімейне життя в такому осінньому віці. В молодих літах воно якось по-іншому: кохання, поцілунки, побачення, а тут… І чи варто втікати з-під ринви та й на дощ? Невідомо ще, котре з «наймитувань» буде кращим. Але все ж після тривалих роздумів вирішила ризикнути.
Уже в найближчу неділю Олекса прийшов на так зване сватання-знайомство, а в середу приїхав по «наречену» парою гнідих коней, позичених у кума для такої оказії.
Ганя спакувала на віз пожитки — посаг, що не став у пригоді за молодих літ: пару вишитих метрових подушок, перину й кілька райдужних вовняних ряден. Сама всілася поряд із Олексою. І хоча до нового дому був коротший шлях, скерувала їхати в об’їзд значно довшою дорогою. Хай усі бачать, що хоч і пополудні, але нарешті закінчилося її дівування!
А вже наступного дня (добре, що золота осіння погода посприяла) Ганя все своє придане порозвішувала на осонні, щоби провітрилося від батьківської скрині. Але те провітрювання було про людське око, аби сусіди бачили, що Олекса взяв собі за жінку не якусь там злидарку-безприданницю, що в неї все є — і хустки шалянові, і кожушок овечий, і чобітки хромові до церкви ходити. Тож вона не претендує на одяг покійної Олексової дружини.
…Уже незадовго Ганя купалася в своєму заміжжі, як пиріг у маслі. Олекса порошинки з неї здував. Жінка ще спить, а він уже корову видоїв і на росу пасти погнав. Ганя ж тільки прокидається і куховарити береться. Відтак іде на колгоспний лан, а її Олекса вже тут як тут — бур’яни на буряках січе.
А що вже нарядів дружині всіляких накупив — не кожна дівчина в селі стільки мала! Захотіла Ганя шубу — вже має. Ввійшли в моду кримпленові сукні та плащі з болоньї — вже Ганя красується в обновках.
Олекса компенсував дружині нестачу уваги, поваги й любові, яких вона недобрала, живучи в братовій сім’ї. Тепер Ганя розквітла, наче квітка — хай осіння, пізня, але ж розквітла! Їй почали заздрити і колишні, й теперішні односельчанки.
І проторувало подружжя життєву стежку в парі не мало не багато, а 25 років. Гідно до старості дожило. Оскільки Олекса був старшим од дружини на 12 літ, то й помер раніше. Зосталася Ганя сама. А коли через сім років і її скосила недуга, то майже за безцінь продала хату й повернулася в рідне село до братових внуків. Вони на знак вдячності за те, що колись Ганя була їм доброю нянькою, доглянули її до останніх днів життя й у жалобі провели за межу вічності.
Мирослава СЕРЕДЮК.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
