Про Героїв ми звикли читати в книжках. Дивитись художні фільми. Вони видаються нам дивовижними і навіть трохи міфічними істотами. Насправді ж Герої живуть поруч. Ходять тими ж вулицями, милуються тими ж зорями й ставом, п`ють чорну тернопільську каву за сусіднім столиком у затишному кафе. Інколи здаються нам нестриманими, коли безкомпромісно відстоюють честь нашої держави з кулаками. Героїв оцінюють часто вже після того, як вони йдуть від нас. Таким запам’ятався нам Володимир Стаюра. Не ідеальний, часто емоційний, але завжди мужній, надійний, щирий “Воїн світла”, котрий жив Україною і для України.
Володимир Стаюра вмів поєднувати натуру невиправного романтика, що цінував чесність і порядність людей, вірив в Україну, і безкомпромісного борця, що не зупинявся перед небезпекою, коли йшлося про інтереси Української держави. Таким він запам’ятався сотням близьких друзів. Змалку він стояв за справедливість. Громадський активіст, який щиро захищав інтереси української нації. Бо був її частиною. Іскрою, котра своєю полум’яною вірою у перемогу, запалювала інших, роздмухуючи вогонь боротьби з несправедливістю за краще життя рідної України.
Володимир Стаюра був природженим лідером. Він не боявся говорити правду, у вічі, якою б гіркою вона не було, і як би не каралась. Це людина-легенда. Він мав багато ворогів, бо не зупинявся перед тим, щоб сказати правду у вічі, як своїм політичним супротивникам, так і друзям. За правду його любили і поважали. Володимир Стаюра завжди був собою, патріотом.
Це була людина діла, яка доводила прикладом – українець у боротьбі буде стояти до кінця. Він опинився у вирі політичної боротьби за незалежну Українську державу, коли став одним з організаторів “Народного Руху”, коли долучився до створення у Тернополі товариства “Вертеп” та “Меморіал”. Володимир добре розумів, що з відновлення історичної правди, повернення до традицій почнеться процес відродження України. Він був одним з тих, хто голосно заявив: “Українській державі бути!”, ще задовго до офіційного проголошення незалежності, коли ще молодим підняв синьо-жовтний прапор над будівлею Тернопільської міської ради.
Це він став першим у лави Помаранчевої революції! Володимир завжди йшов попереду, за що не раз відчував репресії антиукраїнських сил. 2013 року, за рік до Революції Гідності він підняв червоно-чорне полотнище воюючої України над будівлею Тернопільської обласної ради. Зробив це у час найбільшої могутності режиму Януковича, котрий нищив все українське. Зробив це тоді, коли більшість мовчали. Не боявся погроз антинародної влади, тиску прокуратури та міліції. Володимир робив це свідомо, бо знав, що українська ідея все одно переможе.
Це його зірваний голос, звучав набатом над Тернопільським майданом, скликаючи Віче у час Революції Гідності та запалюючи тисячі сердець! Друзі знали його, як вмілого організатора і дипломата, який на практиці міг втілити один з головних принципів націоналіста — робити все, щоб не зашкодити Україні. Він багато робив і мало критикував. Єдине чого не терпів — це зради.
Він одним з перших пішов на фронт, щоб зі зброєю в руках захищати свою Україну у складі батальйону “Січ”, а пізніше на посаді заступника командира роти “Закарпатська Січ”, 93-окремої механізованої бригад ЗСУ, що воювала на найскладніших відтинках українсько-російського фронту поблизу Донецького аеропорту.
Було розуміння, що Україна далеко не досягла тієї державності, про яку мріяли і за яку гинули наші хлопці на Сході та під час Революції Гідності. Але була й віра у те, що з кожним днем ми наближаємося до такої нової України, де гідність, честь, відповідальність перед народом для політика будуть не просто словами.
Про таку Україну мріяв Володимир Стаюра. Для неї працював щодня, не жаліючи енергії та здоров’я. Він був добрим другом, батьком, побратимом. Для багатьох — вчителем і добрим порадником. Це Патріот з великої літери, яких дуже бракує в українській політичній еліті.
Пройшовши горнило-російсько-української війни, Володимир Стаюра продовжив боротьбу за душі українців. Адже, як не втомлювався повторювати Володимир, ворог веде наступ одразу на трьох фронтах: військовому, інформаційному та духовному. Усюди він намагався тримати надійну оборону, гуртував довкола себе свідомих та правдивих патріотів. Його часто називали муром, який не під силу здолати нікому. Нікому – окрім смерті! Не вполювавши на полі бою, вона підступно скосила його 26 серпня далеко від рідної землі, що додавала сили.
Вічна пам’ять другу і побратиму, справжньому патріоту сину Тернопільської землі!
28 серпня на позачерговій сесії Тернопільської міської ради прийнято рішення про присвоєння звання «Почесного громадянина міста Тернополя» Володимиру Стаюрі посмертно. Тим самим, ми хочемо зберегти пам’ять про велику людину. Нехай життєвий шлях Володимира, буде гідним прикладом для молодого покоління націоналістів.
Міська організація ВО Свобода,
міський голова Тернополя Сергій Надал.
