Трипілля явище багатогранне. Хтось його сприймає, як щось давнє і забуте, а хтось бачить в ньому основу сучасної української цивілізації, окремі традиції якого живуть досі. Та мало кому відомо, що сучасний етнографічний регіон Опілля, його культура, звичаї багато в чому перегукуються саме з Трипіллям. І саме на Опіллі знайшли підтвердження місцевого походження трипільців.
Багато років розглядалися різні теорії походження Трипільської цивілізації. Поселення трипільців знаходили, як по всій території Великого Опілля, до якого зараховують практично увесь правобережний лісостеп, так і Малого Опілля, що включає Західну та Південну частину подільської височини, частини Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської областей. Зокрема, поблизу сіл Верхняківців і Ланівців, що на Тернопільщині, у часи трипільців було по три населених пункти трипільців. Біля села Глибочок розкопано унікальні двоповерхові житла, в яких мешкали цілі роди – по 30-35 чоловік. Численні залишки жител, кераміки, знарядь праці знайшли у Збручанському і Більче-Золотому, інших селах району.
Директор Борщівського краєзнавчого музею, що на Тернопільщині, заслужений працівник культури України Михайло Сохацький вважає, що частина Галичини, що належить до етнографічного регіону Опілля, була одним з центрів трипільської культури середнього та пізнього періоду. Як відомо, трипільська культура розвивалася у V–IV тис. до н. е., хоча нові дослідження вказують на можливо давнішу історію трипільців. В Україні виявлено понад дві тисячі пам’яток трипільської культури. У 2005 році з печери Вертеба, що знаходиться на Тернопільщині, були отримані перші за історію вивчення трипільської культури зразки для генетичного аналізу. Було встановлено, що трипільці мали гени характерні для всієї землеробської цивілізації неоліту (нової кам’яної доби – X — III століття до нашої ери). Проте домінуючими були гени місцевого населення, яке жило тут ще до неоліту. Дані генетичного аналізу можуть вказувати на те, що трипільці походять з території України. Тож наш край у сиву пресиву давнину був одним із первісних цивілізаційних вогнищ трипільської землеробської культури. Головними прикметами Трипільської цивілізації були відтворювальне землеробство, проживання в хатах, велика кількість кухонного та столового посуду, виробництво знарядь праці з міді, великі поселення – навіть протоміста, що займали площу 400-500 га і мали населення у 15-20 тис. чоловік, величезні храми, приручені тварини і окультурення злаків.
Трипільці вирощували кілька видів ячменю, з якого варили пиво
Наші пращури з особливою шаною ставилися до природи, довкілля і особливо до родючої землі. Ймовірно, що саме з території сучасного Малого Опілля відбулося поступово поширення окультурнених злаків по решті території України. Доведено, що трипільці вирощували пшеницю, жито, овес та ячмінь. Цікаво, що саме ячмінь був однією з найпоширеніших культур, яку почали вирощувати люди у нову кам’яну добу на території України. Зокрема трипільці вирощували кілька сортів ячменю. Ймовірно, що вони першими на теренах сучасної України почали виготовляти напої шляхом бродіння пиво та медовуху.
Опілля – це там, де зароджувалася українська землеробська цивілізація. Це – ареал поширення давньої Трипільської цивілізації. На сьогоднішній день райони південної Галичини в найбільшій мірі відповідають поняттю “Опілля”. Слово “опілля” викликає практично у кожного асоціації пов’язані з природною чистотою та натуральністю – “безмежне поле після жнив”, “народне”, “село”, “вода”, “чисте повітря”, “легкість”, “жито”, “пшениця”, “ячмінь”.
Натуральність, традиційність, природність — ці три поняття чітко вкорінюються при згадці “опілля”. Це ті ж слова, якими можна описати традиційну українську культуру, що ґрунтується на повазі до землі і природи. Усі ж риси праукраїнської землеробської цивілізації такі, як повага до натуральності, дбайливе ставлення до землі генетично передаються кожному українцеві з покоління у покоління, бо це “своє” і “спільне”. Це ті риси, які найбільше характеризують український менталіте
