Небесна(Жук) Ольга Іванівна – член молодіжної ОУН, патріотичної організації “Дружба”, член товариства політв’язнів та репресованих, “Народного Руху”, “Союзу Українок”, “Меморіал”, активний учасник мітингів за самостійну соборну Україну.
“В нашій камері висіли мертві повстанці, одного з них я впізнала. Його звали Пилипом. НКВС хотіли показати, що нас чекає така ж доля. Мали на меті зламати нас…». Це не кадр з кінофільму, а історія з життя Ольги Небесної. Жінка пережила заслання та каторжні роботи. Але жодного разу вона не зрадила своїм побратимам, своїм принципам, своїй державі!
Ольга Небесна, народилася в селі Токи, Підволочиського району. Це село є унікальним історичним місцем, адже знаходячись на річці Збруч, а жителі цього селища добре знайомі як з польською окупацією, так і з російською, так і з німецькою. Митрополит А. Шептицький, освячуючи церкву в селі, сказав: “Село Токи є одним з найкращих сіл на Галичині – християнське, свідоме, багате та патріотичне”. І дійсно, воно заслуговувало такої характеристики за його розвинуту громаду, культурну сферу та патріотичний рух.
«Дідусь вчив не брати в руки польський прапор»
Розповідаючи про своє дитинство в Токах, Ольга Небесна згадує, як в садочку, в період польської окупації її навчали не тільки української грамоти, але й Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. Співали українські пісні та навчали любові до своєї держави, прагнення до її незалежності.
– Слова з пісні Івана Франка “Пора нам для України жить” й досі пам’ятаю, – розповідає Ольга Небесна.
Довгожителька згадує, як їх, дітей з садочка, відправляли до поляка, який був старостою села, просити дозволу про святкування Шевченківських днів, бо знали, що пан любив дітей.
– Мій дідусь навчав, що якщо під час святкування Шевченківських днів будуть давати прапор Польщі в руки, то брати не можна, бо ми маємо свій прапор – синьо-жовтий, – каже пані Ольга.
Ховали консервацію в подушки та під покривала
У 39 році Червона Армія переходить річку Збруч.
Ольга згадує, як агресор одразу почав втілювати усі задуми Сталінського режиму, почались арешти , переслідування, катування. Пізніше почались спроби створення колгоспів.
В 13 років Ольга вступає в юнацьку ОУН. На той час в Токах уже є повстанці, зв’язкові, станичний… Велику роль в комунікації тоді відіграють саме юнаки і дівчата, які через паролі швидко передавили інформацію повстанцям.
– Зв’язкова Євгенія Шевчук організовувала групу молодих дівчат-школярок. – каже вона. – Я зголосилася теж, хотіла бути корисною та допомагати повстанцям. Окрім того, що з дівчатами збирали інформацію для них, ще й збирали гроші та харчі. Були випадки, коли доводилось рятувати повстанців від обшуку. Ховали для них хліб і консервацію у подушки та під покривала.
Вимоги навіть до дітей в оунівців були великими. Вони вивчали історію України, знали усіх видатних українських діячів. Кожен мав скласти присягу на вірність Україні.
– Ми мали володіти елементарними навичками першої медичної допомоги. Окрім того, кожен з нас повинен мати аптечку з ліками, яку при потребі потрібно було б віддати повстанцям, – зазначає жінка.
Ольга Небесна, розповідаючи про ці роки, не приховує посмішки. Якою ж тоді дорослою вона себе вважала.
– Наші очі горіли! Ми відчували усю силу патріотичного духу, єдиної цілі в суспільстві, єднання навколо одної ідеї: здобути незалежність для України, – каже пані Ольга.
Ольга розповідає, як не можливо було не помітити, як в період активних бойових дій Червона Армія цілеспрямовано знищувала українців. Навіть в період, коли німецькі солдати відступали, першими на штурм німецьких укріплень відправляли українців, які були мобілізовані лише тиждень назад. Звідти вони переважно живими не повертались.
Заарештували за листівку
У 1945 році після закінчення війни Ольга вступає до лав патріотичної організації “Дружба”, яка мала продовжувати боротись за незалежну Україну. Організація також забезпечувала повстанців усім продовольством, одягом. Але, звісно, було основне завдання – пропагувати боротьбу за незалежність.
Так, Ольга пригадує, як вони збирали із газет адреси людей і розсилали їм листівки з написами: “Волю і свободу нації”.
Так, на одній із таких листівок, група молодих патріотів і попалась спецгрупі НКВС.
– Мене вичислили за почерком. Перевірили твір, який я писала у школі. Ще й досі пам’ятаю його назву – “Моя Батьківщина”. За таким принципом «попалися» і мої спільники, – зауважує жінка.
Ольга Небесна пригадує, як її везли на допит кіньми на санях. Це було в неділю, у той час, коли усі люди йшли до церкви.
– На допиті мене роззули. Слідчим здалось, що щось ховаю у черевиках. Багато розпитували про повстанців. А коли я мовчала, то слідчі із зверхністю говорили: “Такие герои, а ничего не знают”, а також “Тебя только за твоё сочинение нужно сажать”, – говорить Ольга Небесна.
В камері, де ночувала Ольга та ще багато затриманих в ту ніч, висіли мертві повстанці. Серед них і її знайомий Пилип.
21 квітня 1949 року, якраз у великодній четвер, відбувся суд.
Усім затриманим присудили по 25 років ув’язнення. Ольга, через брак доказів отримала 10 років.
Відразу з зали суду їх відвезли до в’язниці.
Там Ольга пробула аж до вересня. У вересні усіх засуджених погрузили у товарні вагони поїзда і повезли на дальній Схід. Прибувши в Магадан, усіх поформували в бригади і пішки 23 кілометри конвоєм із собаками повели в бараки.
Ольга пригадує, як прибувши в барак, на усю їхню групу напали так звані “битовики”, які сиділи в цих бараках, били їх і кричали “Львовские бандери приехали”.
У продовж усього перебування в Магадані Ольга пригадує важку працю, лісоповал, сильний холод і мерзлоту під ногами, голодування. Розповідає, що їх часто били. Але відмічає – в наших людей страху не було. Усі були сильні духом і не зраджували один одного. Згадала, що лише одна жінка за період там перебування збожеволіла.
Воля і 90 рублів
В 1954 році після смерті Сталіна відбулась амністія.
Ольга пригадує, як вийшла на волю, отримала 90 рублів на дорогу і одразу не розуміла, що їй робити. Їй хтось підказав, що потрібно йти в паспортний стіл щоб оформити паспорт з яким можна добратись додому. У паспортному столі Ольгу активно просили залишитись в Магадані і працювати тут, заробити додаткові кошти, пропонували роботу. Ольга навіть задумалась про те, щоб залишитись, але зустріла двох чоловіків, які агітували їхати в Україну.
– Ми там ще потрібні! – казали чоловіки.
Після цього Ольга точно вирішила, що повертається.
Приїхавши додому, Ольга Небесна вирішила отримати атестат про середню освіту. Тому, хоч старша, змушена була вчитися з 10-класниками. Оцінки на випускних іспитах їй спеціально занижували, як покарання за «темне» минуле.
Через деяких період після школи люди з Тернополя допомогли Ользі влаштуватись на роботу бухгалтером.
Згодом вона вступила до Інституту харчової промисловості, на економічний факультет.
У 31 рік Ольга зустріла свого майбутнього чоловіка Василя – який був на 5 років старший, також був учасником національно – визвольної боротьби, політв’язнем та учасником відомого «Норильського повстання» в 1953 році. Відтак з дружиною вони стали однодумцями.
Весь наступний період свого життя Ольга згадує лише приємними спогадами. Вона навчала і навчає свої дітей і внуків бути справжніми патріотами і не зупинятись в боротьбі проти ворога і кращої долі для України.
31 січня 2021 року Ользі виповняється 90 років. Діти, внуки та уся її велика родина вітає Ольгу з великим ювілеєм і щиро дякує за виховання, доброту та любов, яку Ольга віддавала усе своє життя.
… 31 січня уся велика родина збереться за великим святковим столом, щоб привітати Ольгу з ювілеєм. Перший тост, який заведено тут говорити буде: «За Вас і Україну, яку ви так нам берегли»…
