Українці тривалий час формують образ України за кордоном, але росія так активно і грошовито запустила щупальці дезінформації і негативу щодо сприйняття української держави в світі, що, як кажуть земляки, тут непочатий край роботи, в якій велика роль культурної народної дипломатії.
Хорватія є однією з держав, де активно триває популяризація української культури. У Рієці щороку відбувається Український фестиваль пісні, музики, танців і художнього мистецтва, сюди приїжджають українські письменники з презентаціями своїх розвідок і книжок, співаки з прем’єрами пісень, художники виставляють свої картини, виступають дитячі колективи з виставами і тематичними імпрезами.
А диригентом, натхненником, організатором і виконавцем золотого фонду українських пісень та арій світового оперного мистецтва є народна артистка України, примадонна Хорватсько-українського Національного театру імені Івана Зайца в Рієці – Ольга Камінська.
Чоловік пані Ольги Віктор Камінський – вже третє скликання обраний депутатом – представником української національної меншини в Приморсько-горанській жупанії Республіки Хоратія, відповідає за технічну частину і сам виступає на сцені, як музикант.
Подружжя повністю віддалося громадській роботі на мистецькому фронті України в українському культурно-просвітньому товаристві «Дніпро» – Рієка, яке чотирнадцять років тому, як частинку України в Адріатиці, заснувала і очолила примадонна театру Ольга Камінська.
Пані Ольга з Тернополя. Після закінчення Тернопільської музичної школи № 2 і Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької навчалася в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського. Відтоді працювала у Київському театрі оперети. Пропагувала українське мистецтво в Болгарії, Канаді, Польщі, Монголії, США, Югославії, Франції. Від 2009 року мешкає в Рієці. Чоловік – зі Ставищенського району на південь від Києва. Музикант-фаготист. На фасаді Хорватського національного театру імені Івана Зайца в Рієці, за словами артистки, слово «і український» з’явилося минулоріч.
«Таким був жест підтримки України і він має своє підґрунтя. Тут працює багато українських музикантів, які приїхали сюди на запрошення театру в кінці 90-х, коли Хорватія після закінчення своєї війни за Незалежність відновлювала культуру й відчувала брак фахівців»,- розповідає пані Ольга. Серед тих, хто прибув до Рієки у 1998 році, був і її чоловік, Віктор Камінський, – музикант, соліст Державного симфонічного оркестру України.
– Що було поштовхом до створення українського культурного товариства?
– Коли я прийшла до театру, потрапила у свою стихію, я вже в Києві переспівала понад 20 арій світових оперет, тому запропонувала, щоб мене послухали. І маестро Мірослав Хомен, тодішній диригент і художній керівник театру, сказав, що з таким голосом я повинна працювати солісткою. Так я і залишилася з чоловіком у театрі.
Саме Мірослав Хомен запропонував на новорічні традиційні концерти, представляти українську пісню. А публіка захоплено аплодувала мені, оркестру та диригенту за чудове виконання пісень і за вперше почуті українські мелодії і співучу українську мову. Але після Хомена прийшла нова генерація керівників, які надавали більше уваги російській музиці, тому що росія вкладає величезні кошти в промоцію своєї культури.
На жаль, за весь час нашого перебування в місті Рієка, жодного разу українську оперу не презентували. І ми вирішили, якщо театр не пропагує українську культуру, треба заснувати своє товариство.
Серцевину, кістяк нашого товариства складають українці – музиканти театру: Сергій Росул, Валерія Ващенко, Тетяна Скляренко.
Скрипалька Юлія Кушнерик з Борщівського району Тернопільщини, працює зараз в оркестрі місцевого Оперного театру. Вона чудово виступає як солістка- скрипалька, так і у складі оркестру ” Оберіг”, що вже 14 років презентує українську музику на заходах товариства.
Останніми роками прибули українські музиканти Антон Кирилов і Володимир Антошин – талановита молода генерація. Ще є український артист балету Віталій Клок, який вже зараз завершив балетну кар’єру.Від самих початків з нами популярна в Рієці українка – Марта Мартінчич. Вона нам перекладала паспорти, дипломи, коли ми приїхали. Пані Марта – перекладач і гід, наш незмінний секретар, усі важливі документи, зв’язки, контакти – йдуть через неї, вона одна – цілий «архів» нашого товариства.
Марта Мартінчич спричинилася і до популяризації хорватської культури та, що особливо важливо сьогодні, багато робить для культурного представлення українців у Хорватії. Ось чому в перший день широкомасштабного російського вторгнення вона одержала десятки дзвінків, як і ми всі, від численних друзів-хорватів на знак підтримки.
Я помітила, що культура з початком широкомасштабної війни набула нового значення. Мовою мистецтва ми можемо не тільки донести правду про те, як болить несправедлива війна, а й ширше пояснити, якою красивою і талановитою є наша Батьківщина, у чому її самодостатність та різноманіття і як нам потрібна допомога, щоб це захистити.
– Вашому культурно-просвітницькому центру 14 років. Могли б назвати найяскравіші сторінки роботи?
– Ми свідомі своєї культурно-просвітницької місії, пропагуючи українську музику, танець, спів, художні мистецтва. У Хорватії нас знають і люблять, тут є свої шанувальники української пісні. Товариство випустило дві книги про видатних українців – талановитих співаків, народжених в Україні, також в ній зібраний нотний матеріал вокальних творів українських композиторів і українських народних пісень.
Згідно з планом товариства ми зобов’язані представляти за рік як мінімум п’ять заходів. Але ми виходимо далеко за ці рамки, проводячи по 12-15 культурних акцій. Товариство провело вісім українських фестивалів пісні, музики, танців і художнього мистецтва, скільки ж міжнародних конкурсів ” Українські солоспіви у Рієці”, три міжнародні конкурси ” Українське танцювальне ревю”, три фестивалі ” “Щедрик, Ščedryk” і в цьому році заснували міжнародний конкурс на кращий твір з поезії, прози і публіцистики ” Франкові зорі”.
Цього року до 210 річниці з дня народження Т.Шевченка наше товариство під моїм авторством випустило у світ книгу- збірник ” Музичні твори на слова Тараса Шевченка”.Ця робота була цікавою для мене і дуже популярна серед поціновувачів Кобзаревої творчості.
– На ваші заходи приходять і хорвати, інтернаціональні друзі?
– До нас щораз більше долучається добрих друзів України. Так, мистецький доброчинний вечір «Рієка для України», відбувся тут в приміщенні Італійської громади. Його представниця пані Лаура Марчіг, акторка італійської драми, була вражена, коли побачила фото з війни в Україні, й організувала нам на знак підтримки безоплатно залу.
Лаура Марчіг, як організаторка цієї культурно-мистецької акції, до якої долучилися також, крім нашого товариства, хорватський ПЕН-центр, Вільна державна асоціація Рієки, портал «Рієка сьогодні» та італійська громада – висловила солідарність з українським народом. Особливо схвилював присутніх виступ поета Томіце Байсича, президента хорватського ПЕН-центру, який не тільки читав свою поезію, а й безкомпромісно засудив російську війну в Україні.
Упродовж вечора виступали й інші поети та письменники, публіцисти, актори театру. Я заспівала українську пісню «Два кольори» композитора Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка та як молитву за Україну – «Аве Марія» Каччіні. На екрані висвітлювався номер рахунку, який відкрило Посольство України в Хорватії для допомоги землякам, і його показали всі ЗМІ, адже зараз має значення кожна куна для підтримки України.
– Мої матеріали про українців закордоння і людей доброї волі, які допомагають нам вистояти у війні, це і подяка країнам, що прихистили наших співвітчизників, яких з домівок вигнала війна. Хорватія гостинно прийняли майже 30 тисяч українців і з перших днів війни надавала нам всебічну підтримку.
– Так, ми дуже вдячні цій країні за гуманітарну, соціальну та дипломатичну допомогу. Свого часу третина території Хорватії була окупована сербськими військами. Але хорватам вдалося повністю відновити контроль на всій території в межах відповідної югославської республіки. Цей історичний аспект спонукає до багатьох паралелей.
Маючи такий гіркий досвід, Хорватія неабияк підтримує і адвокує Україну в світі, беручи активну участь у конференціях і перемовинах з відновлення України. Тут приймають наших воїнів на відпочинок, лікування і реабілітацію. Запрошують українських дітей на літні канікули за хорватський кошт. Держава забезпечує права і потреби наших земляків.
Українська діаспора, як автохтонна національна меншина має право бути представленою в Хорватському Саборі (парламенті) окремим депутатом, який висувається спільно від групи різних нацменшин. Представники від української діаспори також обираються до міських, районних та обласних органів місцевого самоврядування.
– Я тут зустрічала українськомовні видання – журнали «Вісник», «Наша газета», «Нова думка», дитячий журнал. Чи радіо і телебачення вам доступні?
– Так, у нас є спеціалізовані програми Хорватського радіотелебачення HRT «Призма» та «Мозаїка національних меншин», які виходять в ефір двічі на тиждень. А фінансування українськомовних видань здійснюється за кошти бюджетної програми Республіки Хорватія щодо діяльності організацій національних меншин.
Хорватія – це держава, яка дала нам право розвиватися на рівні зі своїми громадянами, а Батьківщина у нашому серці одна – Україна, де батьки поховані, де діти живуть, де на передовій стоять наші захисники, перед якими ми з вдячністю низько схиляємо голову. Вони дивують і захоплюють світ своєю мужністю, незламністю і патріотизмом. А ми підтримуємо їх шляхом культурної дипломатії, допомагаючи Україні здобувати світ мовою мистецтва, через духовні надбання і знання.
Адже очевидно, що росії не потрібна територія, природні ресурси чи населення, вони хочуть вбити нашу культуру, мову, ідентичність, історію, право на власний геополітичний вибір. Тому шлях до Перемоги, яка неодмінно буде за нами, виживання, післявоєнне відновлення та добробут України, зокрема, залежатимуть від того, чи матиме наша країна виразне й конкурентоспроможне культурне обличчя у світі. І в цій ніші – непочатий край роботи для українців всього світу.
Людмила ОСТРОВСЬКА
Рієка, Хорватія
Обговорення