Він міг потрапити в полон, його могли вбити, але завдяки фартовості повернувся живий. Назарія можна вважати своєрідним шпигуном, адже перед кожною поїздкою він консультувався з СБУ, бо ж їхав у саме пекло.
У це важко повірити, але тернопільський журналіст Назарій Наджога від початку війни на Сході України зумів тричі (!) побувати в Донецьку. Він міг потрапити в полон, його могли вбити, але завдяки фартовості повернувся живий. Назарія можна вважати своєрідним шпигуном, адже перед кожною поїздкою він консультувався з СБУ, бо ж їхав у саме пекло, а після приїзду ділився враженнями. Звісно, він не мав доступу до надзвичайно цінної інформації в так званій ДНР, але завдяки журналістській хватці побачив чимало. «Багато українських патріотів захищають нашу землю, а я таким чином став корисний Україні», — пояснює Назарій. Не обійшлося й без неприємностей: сайт «Миротворець» зламав електронну пошту однієї із «чиновниць ДНР», і серед гори компромату на інших журналістів, яких підозрюють у співпраці з ФСБ, «засвітився» й лист тернопільського журналіста. Однак, зрозуміло, що без таких підіграних «формальностей» Назарій взагалі би не потрапив у Донецьк.
— Назарію, у той час, коли в донецьких підвалах мордували наших полонених, коли в Росії судили Савченко і Сенцова, ти їздив до Донецька. Навіщо?! Це була авантюра чи якийсь проект СБУ?
— Ініціатива була моя — хотів проявити себе як журналіст. Я був четвертим журналістом, котрий від початку війни поїхав до Донецька. А все почалося з того, що 2014-ому друг познайомив мене з дівчиною зі Сніжного, щоб я «врятував її душу», бо вона стала прихильницею сепаратизму. Згодом я почав спілкуватися з її хлопцем і якось він сказав: «А тобі слабо приїхати на Донбас?» Це зачепило мене. Рішення поїхати туди справді складалося на авантюру. Через інтернет я шукав «посадовців» у Донецьку, щоб мати хоча б словесну гарантію безпеки. Так познайомився з так званим заступником міністра інформації ДНР Мариною Бережньовою. До Донецька я добрався потягом. Це був липень 2014-го. Марина зустріла мене, а ввечері повела на концерт з нагоди «святкування»… 250-річчя створення «Новоросії» Катериною ІІ. Важко описати мої враження як колишнього «тризубівця», «КУНівця», учасника Помаранчевої революцій та Революції Гідності від мітингу сепаратистів. У душі я обурювався, але все тримав «за замком». Тоді я був у Донецьку тільки три дні. Мешкав у подруги Бережньової, журналістки пенсійного віку. Довелося пройти першу перевірку в енкаведиста. Щоб піддобритися, я говорив, що триває війна між Росією та США. Коли ввечері ішов вулицею Університетською, бачив колону військової техніки під російськими стягами. «Расія! Маладци!» — кричав захмелілий перехожий. Донецьк тоді вразив порожнечею. Я хотів почути історії людей, котрі відчули на собі війну. «Єслі би я сєйчас встрєтіла журналіста с Западной Украіни, я б єго разорвала…» — пінилася завідуюча розбомбленого дитсадка. Я мовчав. Пропаганда там знищила мислення багатьох — вони вірять у страшилки про «правосєков», «распятого мальчіка». Хотілося сказати: «Та ви хворі люди!»
— Як там реагували на твою «бандерівську» прописку?
— Розгортали паспорт: місце народження — Львів, місце реєстрації — Зборівський район Тернопільської області. Пауза і перевірка… Це я цілком відчув на собі під час другої поїздки до Донецька у травні 2015-го. Хотів побачити «святкування» 9-го травня, а потрапив на парад з нагоди річниці референдуму. Мій маршрут пролягав через Харків, Ростов-на-Дону і в Донецьк. Коли чекав у Харкові на автобус, вагався, чи їхати, але один випадок зарядив мене. До мене підійшов міліціонер, попросив документи, я показав журналістське посвідчення і сказав, куди їду. «Розвідувати?» — запитав він. Я кивнув головою. Правоохоронець віддав мені честь. Українським прикордонникам теж сказав про мету поїздки, щоб хоч хтось знав, що я перетнув кордон, якщо раптом що… На вокзалі в Ростові-на-Дону було багато бойовиків із російськими шевронами. Найстрашніше чекало на в’їзді в так звану ДНР. «Падаждітє!» — сказала прикордонниця, глянувши на мій паспорт. Два ФСБшники забрали мене на допит. Перерили речі (я віз з собою одяг і 3 тис. грн.), скинули на свою флешку інформацію з мого ноутбука. Потім помістили мене в «комнату врємєнного содєржанія». «Аткуда у тебя візітка Яроша?» — раптом увірвався старший ФСБшник. Я остовпів…
— Невже підкинули?
— Я теж так думав, але згодом з’ясував, що в сумці від ноутбука справді завалялася візитка Яроша. Перед поїздкою до Донецька я виймав усі візитки із сумки, а «козирна» прилипла на дні… Та, попри все, візитка врятувала мене. «Рассказивай, кто ти? Тєбє грозіт трі года тюрми за екстрємізм!» — тиснули на мене. А я повторював, що їду як журналіст, до того ж повідомив про це «верхівку ДНР». Роздягнули догола. «Прідут врачі, сдєлают укол і ти всьо раскажєшь!» — лякали. «Да єслі би он работал на СБУ, єму би рубашки сложилі кантіком, а так бардак в сумкє», — сказав один ФСБшник. Потім взялися шукати про мене інформацію в інтернеті, побачили відео, де я читаю вірші, і, мабуть, подумали, що я — дивак, бо й справді, який ідіот везтиме з собою візитку Яроша?! «Да колітє, что хотітє. Мнє уже всьо равно…» — підіграв я байдужість (тут мені пригодився досвід участі в театрі «Сузір’я»).
— Ти розповідаєш з гумором… А насправді було дуже страшно?
— Так, було страшно… Побачивши у «комнатє врємєнного содєржанія» бордові плями на стінах, просив у Бога легкої смерті… Опівночі «комнату» відімкнули, наказали складати речі і, на моє здивування, дозволили іти. Але куди іти серед ночі?! Просився там переночувати — не дозволили. «Что с нєй дєлать?» — запитав ФСБшник про візитку Яроша. «Якщо це ціна моєї свободи, то залиште собі!» — відповів. Він поклав на підвіконня. «Відішь свєт? Там твая Украіна…» — вказав мені напрямок. Ці слова я сприйняв буквально. Опівночі перетнув пішки російсько-український кордон… Розумів, що вдалося обманути ФСБ. На першому пункті пропуску на Донеччині знову допитували, завезли переночувати на базу в Амвросіївку. До Донецька везли в наручниках. Далі мене чекав допит донецьких МГБістів. Найважче було витримати перші 10-15 хвилин, бо на мене «вішали всіх собак». «Что думаєшь о Майданє?» — запитали. Сказав правду: їздив. Допитували в кімнаті з електричним стільцем, газовим балоном… Я непритомнів з голоду, бо не їв майже два дні. Нагодували мене російською тушонкою. Коли по мене приїхала Марина, мені повернули речі і… візитку Яроша. Я був шокований! Мабуть, агентура передала. Утім, МГБшник передумав давати візитку і порвав її…
— Хто така Тетяна Єгорова, у зламаній електронці якої ти «засвітився»?
— Родом вона з Макіївки, коли ми познайомились у 2015-ому, їй було 26 років. Яскрава блондинка, таких вибирають в агентуру. Вона була там моєю «кураторкою». Кілька днів я жив у Донецьку в директора місцевого телеканалу Майї Пірогової, потім переселився в гуртожиток як… біженець з України. Такі документи мені оформив чиновник з «мінсоцтруда». Там при посадах колишні «регіонали», правоохоронці. Їм нема куди діватися. Багато з них не за Росію, а просто за Донбас. У гуртожитку, коли дізналися звідки я, сторонились, один обзивав «бандьоровцем». Я просив інтерв’ю з так званими депутатими їхнього «верховного совєта», але мені підсилали вибіркових людей. Читав їхні газети — хотілось вирвати. Радянські газети так не писали про бандерівців, як вони про «укрів».
— Єгорова хотіла завербувати тебе?
— Просила привезти групу тернопільських журналістів до Донецька. «Приїду додому, подивлюся, як сприймуть…» — відповідав я. Увесь час натякала на можливу співпрацю, а під час третьої моєї поїздки запропонувала конкретні умови… За пропагандистські матеріали на користь «сєпарів» я міг отримувати солідну суму, але, звісно, я на це не пішов. Це було вербування. Зв’язок між нами мав бути через гру World of Tanks.
— Як ти зважився на третю поїздку?
— Це було торік у червні після відвідин «Донбас Медіа форуму 2016», що відбувався у Маріуполі. Єгоровій потрібна була інформація про цей захід, для мене це стало приводом вчергове прорватися до Донецька. Але дорога виявилася нелегкою: висаджували з автобуса, затримували на кожному блок-посту, довго вирішували мою долю… Серед тих, хто допитував, був чоловік, який колись жив у Тернополі. Начальник прикордонної служби так званої ДНР «нє дал дабро» на мій в’їзд, але Єгорова поклопоталася через… так званого зам-
міністра МГБ. Мене довезли до Донецька. Там я викликав таксі, мене віз проукраїнськи налаштований водій — всю дорогу проклинав їхню «бананову республіку». І там є нормальні люди! Дорогою назад сепаратисти затримали мене, хотіли переодягнути в українську форму і зробити селфі, насміхалися… Коли ступив на вільну територію, не міг насолодитися свободою!
— У тебе не було проблем після того, як сайт «Миротворець» оприлюднив дані зі зламаної пошти Єгорової?
— На її пошті був тільки один мій лист про медіафорум, а також довідка МГБ про план вербування мене, де згадано про візитку Яроша (усміхається — авт.). Пошту зламали у серпні 2016-го. «Миротворець», не знаючи суті, показав мене запроданцем, мені було прикро, але я розумів їхню реакцію. Думаю, час та історія все розставлять на свої місця.
— Завдяки чому тобі вдалося вижити?
— Мабуть, зіграв роль мій типаж «бєзобідного» чоловіка. Я не служив в армії — це доводила моя трудова, був сільським головою, мав з собою чистий закордонний паспорт. А ще — історія про побиття мене через журналістське розслідування зловживань псевдоблагодійника Ігоря Талова. Сепаратистам я казав, що мені загрожує небезпека в рідному місті, і вони, на диво, вірили…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
