6 лютого за новим стилем Східна Церква вшановує святу Ксенію Римлянку, яка проміняла матеріальні блага на службу Богові, була висвячена на дияконесу, а також опікувалася жіночим монастирем, надихаючи дівчат своєю вірою.
Народилася Ксенія у V столітті в Римі, в сім’ї сенатора. При народженні отримала ім’я Євсенія. З дитинства перебувала в любові до Ісуса, з віком зрозуміла, що хоче віддати своє життя Йому. Її батьки про це нічого не знали, а донька не розповідала, знала, що не приймуть її вибору. Коли Євсенія підросла, батьки знайшли їй нареченого і почали готуватися до весілля. Тоді дівчина наважилася роздати все своє багатство потребуючим і однієї ночі, разом зі своїми двома служницями, покинути рідний дім.
Дорога їх тривала довго і була нелегкою. Все це Євсенія робила для того, щоб заплутати свої сліди, знаючи, що батьки шукатимуть її. Так прибули вони на острів Коа, де поселилися в невеличкому домі на окраїні поселення. Тоді Євсенія і змінила ім’я на Ксенію, що означає «подорожня». Життя своє присвятили молитві і ділам на славу Божу, та нелегко давалось їм це. Тому почали просити в Бога того, хто б міг їм допомогти.
У цей час на острів Коа прибув отець Павло, ігумен монастиря св. Андрія в карійському місті Миласі, який і став духовним провідником трьох молодих жінок. З острова Коа вони вирушили до Миласі, де Ксенія придбала невеликий будинок і переобладнала його на монастир, який почали називати Коа. З часом до Ксенії почали приєднуватися й інші дівиці, які хотіли провадити чернечий спосіб життя.
Після смерті єпископа Миласі його наступником став ігумен Павло. Тоді він висвятив Ксенію на дияконесу, й вона допомагала в церкві і опікувалася жінками.
Та служила на землі Богові св. Ксенія недовго. Відчула, коли повинна була постати перед Творцем, скликала сестер, щоб попрощатися. Залишившись у церкві сама, довго стояла перед розп’яттям і перебувала у молитві з Богом. Та ось засяяло ясне світло і з храму донісся приємний запах. Коли сестри увійшли всередину, то побачили дияконесу на землі мертвою. Тоді над церквою з’явився блискучий хрест у сяючому вінку. Це бачили жителі міста, єпископ Павло, та не знали, що трапилося.
Під час поховання св. Ксенії цей вінок з хрестом супроводжували гріб аж до місця, де поховали святу. Незабаром померли і її служниці, які вірно служили Господу. Їх поховали біля святої Ксенії. Одна з них, відчуваючи свій кінець, розкрила тайну Ксенії, яка покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем.
Про це розповідає прес-служба Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату
