На минулому тижні вчергове в ЗМІ з’явилась тема можливого ухвалення в парламенті законопроекту, яким буде запроваджено обов’язкову загальнодержавну накопичувальну пенсійну систему.
В якості реклами законопроекту пропонується гасло про те, що «солідарна система нє справляєтся» та «кожен сам собі отримає можливість накопичити на пенсію».
Так, сучасний варіант вихолощеної солідарної системи, якій реалізований в Україні – неспроможний перекрити потреби у фінансування пенсій. Це – правда. Але… нагадаю, що солідарна система, запроваджена ще Отто фон Бісмарком, передбачала наявність щонайменше п’яти працюючих, за рахунок внесків яких можна було утримувати одного пенсіонера. Наразі в Україні співвідношення майже 1 до 1, замість 5 до 1. Та й назвати те, що в нас є, солідарною системою – це збрехати собі та оточуючим. Бо солідарна система передбачає відрахування на користь пенсіонерів з усіх видів доходів всіх працездатних. Всіх доходів. Без обмежень. А в нас лише із зарплат, та ще й не всіх, а лише малих та середніх. Відповідно – немає в Україні солідарної пенсійної системи, а є щось інше та трохи на неї схоже. І жодне «накопичення» не вирішить проблему нестачі коштів для пенсійних виплат при збереженні такої системи.
Щодо накопичувальної системи… В 2003 році був ухвалений базовий закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, який визначив трирівневість системи пенсійного страхування, де обов’язкова накопичувальна частина мала стати другим, після солідарної, рівнем. Але для її запровадження потрібно було виконати три умови:
- мінімальна пенсія має становити не менше, ніж прожитковий мінімум;
- два роки поспіль до запровадження накопичувального рівня системи пенсійного забезпечення ВВП мало зростати;
- пенсійний фонд повинен бути бездефіцитним, тобто власні надходження пенсійного фонду мали б покривати всі його видатки на сплати пенсій.
В вересні 2004 року Україна під вибори президента виконала перший критерій. Всі пенсії були підняті до рівня прожиткового мінімуму. Хоча базовий закон передбачав, що мінімальна пенсія мала становити 20 % від середньої зарплати по Україні. І саме уряд мав зробити для цього всі умови. Під вибори це було скасовано, тому з вересня 2004 року у нас прожитковий мінімум немає нічого спільного з прожиттям на ці гроші. Крім того, у нас досі дефіцитний пенсійний фонд. А щодо зростання економіки протягом 2 років поспіль – ми бачили офіційну статистику. За минулий рік українська економіка впала на третину. Тобто з трьох критеріїв, які було закладено в базовий закон про накопичувальну пенсійну систему, не виконується два. Немає зростання економіки, також є дефіцит у пенсійному фонді. Тому за формальними ознаками вводити цю систему неможливо. Проте це ще не всі негаразди.
Чи не найважливіший негаразд полягає в тому, що гривня не виконує базових функцій грошей і накопичити і ній кошти неможливо. Відповідно, накопичувальна система в гривні – це шахрайство.
Гроші мають, щонайменше 5 функцій, які визначають, що вони гроші, а не щось інше, зокрема гроші – це:
- засіб платежу, тобто ними можна розплатитися за товари й послуги на внутрішньому ринку. І цю функцію гривня виконує повністю;
- засіб розрахунку, тобто інструмент для створення бізнес-планів на коротко-, середньо- та довготермінові періоди. Якщо короткотермінові плани ще можна обрахувати в гривні, то середньо- та довготермінові – ні;
- еквівалент вартості і, насамперед, вартості активів та засобів виробництва. Однак нацвалюта цю функцію не виконує;
- засіб накопичення капіталу. Однак гривня цю функцію не виконує взагалі, як і будь-які фіатні гроші, що не мають власної вартості;
- засіб міжнародних платежів. Гривнею не можна безпосередньо розрахуватися за імпортоване.
Відповідно з 5 функцій грошей гривня повністю виконує лише одну функцію і обмежено ще дві. В таких умовах накопичувати щось неможливо. Але й це ще не все.
Законопроектом про накопичення… пропонується існуючий ЄСВ «розщепити» і частину коштів виділити на «персональні накопичувальні рахунки», кошти з яких приватні управляючі компанії будуть зобов’язані на 80% інвестувати в державні цінні папери (ОВДП), а 20% можуть використовуватись для інвестицій. Таким чином, «накопичене» з кожним роком втрачатимуть свою купівельну спроможність, оскільки дохідність ОВДП нижча за показник інфляції, а Фондового ринку в Україні – ні. А навіть якби й був, то можна скільки завгодно фантазувати про те, що прибуток від вкладень 20% коштів покриє збитки від вкладень 80% – і не лише покриє, а й дасть прибуток… Окрім того розщеплення нинішнього ЄСВ , який і так не забезпечує Пенсійний фонд необхідними надходженнями для виплат пенсій, призведе до зростання дефіциту бюджету ПФУ, яке доведеться покривати із держбюджету. У результаті пенсій не буде ні в майбутніх пенсіонерів, ні в нинішніх.
Тоді виникає питання: а нащо таке впроваджувати? Відповідь дуже проста: щоб дати заробити тим, хто буде «вкладати» відібрані в примусовому порядку у працівників гроші. Бо розпоряджатися коштами «накопичувальної системи» мають приватні компанії. І за свою роботу вони… матимуть певній відсоток від того, чим керують. До покращення життя пенсіонерів це жодним чином не має стосунку.
