Після довгих 17-ти років роботи бухгалтером тернополянка вирішила звільнитися та почати займатися улюбленою справою.
Якщо ви вмієте щось робити своїми руками, не зупиняйтесь на досягнутому, а вдосконалюйтесь. Іноді це може змінити ваше життя. Не так давно Ольга Гасай почала виготовляти інтер’єрні та ігрові ляльки ручної роботи, здобула звання майстра художнього моделювання. Вироби під брендом OLINI LYALKY вже знають у різних містах України та закордоном. А все почалося із захоплення у 2013 році, коли жінка займаючись творчістю, вирішила відволіктися від напруженої роботи бухгалтера. Першими її роботами були-ляльки портрети, у яких вона намагалася відтворити стиль одягу, колір волосся людини, якій призначена лялька. Виготовляла такі ляльки для своєї донечки та в подарунок подругам та рідним.
Події в країні змінили життя родини
Згодом події в країні кардинально змінили життя родини Ольги Гасай.
– 2014-й рік був складний і для країни, і для мене, – розповідає жінка. – Мій чоловік пішов добровольцем в АТО. У мене тоді було багато стресів та переживань, я лишилася з малою дитиною, робота виснажувала. І щоб якось себе заспокоїти, я почала більше уваги приділяти своєму хобі. Стежила за різними техніками виготовлення ляльки, відвідувала виставки, почала пробувати складніші техніки: приміром тедді-долл, колекційні, інтер’єрні та ігрові ляльки. З часом розширився асортимент моїх виробів, паралельно я почала їздити на фестивалі. Було приємно, що людям подобалися мої роботи. І наприклад, коли я приїжджала в те саме місто наступного року, то мене помічали і впізнавали.
Через рік чоловік пані Ольги повернувся з АТО із серйозною травмою і родині довелося задуматися, що робити далі.
– Чоловік лежав в госпіталі півроку, мав складну операцію і повернутися до своєї основної професій він вже не зміг, – каже Ольга Гасай. – І військову службу продовжити не зміг. Через травму хребта йому не можна носити бронижелет, який дуже важкий. І тоді чоловіка з’явилася ідея розпочати власну справу. Я звільнилася з роботи і ми створили студію еко-іграшки.
Ольга Гасай працювала головним бухгалтером в обласній науковій бібліотеці, потім змінила місце роботи – стала головним бухгалтером у школі.
– Але я зрозуміла, що бухгалтерія настільки не моє, що вже сил нема тим займатися, – каже вона. – Тим більше моє хобі потребувало часу і я бачила, що це приносить мені задоволення та більше прибутку, ніж зарплата у держустанові. І я вирішила звільнитися з роботи та зайнятися справою, яка мені до душі. Чоловік допомагає мені з перевезеннями виробів, шукає збут, займається організаційними питаннями.
Цифри дуже втомили
Ольга Гасай змалечку вміє шити, хоч ніде цьому не вчилася. Завжди обшивала себе, сестру та подруг, мріяла стати дизайнером одягу, але здобула економічну освіту.
– Після інституту я одразу стала головним бухгалтером і розвитку як такого у мене не було. Для когось, може, така посада – це мрія, а я зрозуміла – це не моє, – каже жінка. – Загалом я пропрацювала на цій посаді 17 років. Коли звільнилася за власним бажанням – це виглядало дивно. Просто ці цифри мене втомили. Це монотонна і нецікава для мене робота. Так, я хороший спеціаліст, добре працювала і це всі знають. Але я просто виконувала роботу, за яку платили. А задоволення від роботи я не отримувала. І зрозуміла – далі так бути не може. Бо коли не любиш те, чим займаєшся виникає депресія. Звісно є і бухгалтери, які люблять свою роботу. Приміром, в мене є подруга, якій дуже подобається така справа і вона від цифр просто мліє. А я так не змогла. Змалку мріяла стати дизайнером. Але так склалися обставини, і я працювала. Але коли дитина підросла, чоловік слава Богу повернувся додому, я почала прислухатися до себе. 40 років – це вік, коли треба думати або туди або сюди. Нема коли розслаблятися і заставляти себе робити те, що не подобається.
Коли Ольга Гасай звільнилася з роботи, зізнається, що спершу виникали стереотипні думки на кшталт – як це не буде постійної роботи.
– Але коли ставиш на вагу здоров’я, позитивні емоції та любов до улюбленої справи, то це все бере верх, – каже майстриня. – Вибір завжди є, але треба наважитися і не боятися ризикнути та щось змінити. Я ще ні разу не пошкодувала, що я залишила роботу. Я така щаслива від того, що більше не треба робити звітів. Це була робота, яка постійно тримала мене у напрузі. В мене мозок так працював, що все своє життя я була змушена підлаштовувати під звіти, різні бухгалтерські процеси, не мала нормальної відпустки, щоб забути про все. Постійно змушена була приходити з відпустки і щось робити. А якщо далеко їхала, то наперед треба була купу всього зробити. І вже навіть звільнившись, я ловила себе на думці про роботу. Бувало, мені зателефонували, що такого то числа фестиваль. І хоча я вже місяць не працювала я думала, чи цього числа не треба здавати звіт.
Мріє про містечко майстрів
Серед виробів Ольги Гасай інтер’єрні зайці, ведмеді, собачки, які прикрашають помешкання.
– Цього літа дуже популярні іграшки – єдинороги, – каже майстриня. Я зробила подушечки у вигляді таких тваринок, вони дуже подобалося не лише дітям, а й дівчаткам- підліткам. Також у мене є іграшки, які можна переодягати. Мама з донечкою потім можуть навіть самі пошити одяг для такої ляльки.
Майстриня каже, що дуже любить фотографувати свої роботи.
– Багато людей мене запитують, чи мені не шкода віддавати ляльки, – розповідає жінка. – Та в мене нема такої проблеми. Я отримую задоволення від результату, сфотографувала і я щаслива. Тішуся, коли мої іграшки купують діти і дорослі. Мені приємно, коли мої роботи у користуються попитом, про них гарно відгукуються, їх впізнають, рекомендують іншим. Я мрію мати власну велику студію з майстернею та виставковим магазином.
Також Ольга Гасай мріє про створення у Тернополі стаціонарного містечка майстрів.
– У нас роблять наголос на гастрономічні фестивалі, а майстрів не особливо підтримують, – каже вона. – А в Тернополі є більше 150 майстрів народних ремесел, які працюють у різних галузях. Їм дуже важко реалізувати роботи. І якби було таке містечко, ми могли б представляти місто і приваблювати туристів. До речі, стаціонарні містечка майстрів є у багатьох містах західної України.
Джерело: “20 хвилин”
