Незвичний музей нещодавно відчинив двері в Тернополі. І не лише тим, що перший в Україні, викликав велику зацікавленість. Адже добрий знавець української народної кухні, власник кількох ресторанів Михайло Гросуляк вирішив у своєму «Старому млині» виставити на огляд самогонні апарати. Задля цього використав старий, ще австрійського виробництва, залізничний вагон.
Тема, близька багатьом
Щоправда, в цьому приміщенні відвідувачі зможуть продегустувати за столиками наливки, які настоюють у ресторані. Знаєте, що таке вишнівка? Ще б пак! Як, зрештою, і медовуха, хріновуха. А от мокруха, варенуха? Так і бути — підкажу. На апельсиновій цедрі настоюють мокруху, а вже із сухофруктів, певна річ, — варенуху. На додачу можуть і спотикач з лимоном запропонувати. До того ж не треба забувати щось і на зуб кинути, тобто закусити. До фірмової настоянки неодмінно запропонують і квашенину, і соління, і канапки із салом, ба навіть тушонки та гризулі (грузді). Коли ж вийдете з дегустаційного вагона прямо в експозиційний зал самогонних апаратів, то на дверях великими літерами прочитаєте десять алкогольних заповідей. Шостий, скажімо, вислів-повчання нагадає, щоб не забути налити ближньому своєму, бо він теж людина. Зате десятий повідомить-накаже: «Напився — будь людиною!»
Узагалі гумористичних і серйозних порад-повчань, як і речей-експонатів, тут чимало. Стіни музею прикрасили розмаїтими світлинами, малюнками та усмішками, звісно ж, на алкогольну тематику. Не забули помістити й фотографії славнозвісних Боягуза, Бовдура, Бувалого — героїв з відомої радянської комедії «Самогонники». «Пам’ятку» для інтуристів теж фломастером на тирсоплиті вивели: «Горілка — це не маленька «мавпочка», а національний напій. А самогон — військова таємниця». А ще виставили як зразки розмаїті пляшки і навіть військові баклаги — порожні та наповнені гарячою рідиною.
Ні, не подумайте, що в музеї суцільна пропаганда оковитої. Просто ця тема, кажучи словами Михайла Гросуляка, близька нам багатьом, кожен, мабуть, нехай і раз у житті, але скуштував напою, що веселить душу. Головне ж бо — пити, та не впиватися! Усі збагнули? Авжеж!
Універсальна валюта села
Як виник задум музею самогоноваріння? Виявляється, і ностальгія може на добру та тривалу справу навести. Його засновник виріс у селі. Каже, до 20 років і грама самогону не випив, зате нанюхався, що інколи навіть хмеліло в голові. Все до болю просто: вдома під ліжком завжди шумувала брага. Батько інколи слив’янку готував, а так здебільшого — бурячанку. І не заради того, щоб колись хильнути, а радше задля розрахунку за виконаний якийсь обсяг роботи, адже в пору радянських трудоднів у селян грошей, по суті, не було, доводилося за послуги розраховуватися «натурпродуктом».
Михайло Гросуляк уже в місті захопився збиранням старожитностей. Яких лише давніх предметів, речей побуту українців не побачите в тому ж таки «Старому млині»! Певна річ, що самогонні апарати як неодмінний атрибут родини або змійовики та інші «запчастини» теж приносили ресторатору. Все почистили, що треба, доробили й виставили тепер на всезагальне споглядання. Майже 20 раритетних і діючих, класичних та унікальних, розмірів великих і маленьких, завезених звідусіль апаратів виставили тут. Ось «набір» складається з чайника-випарника, змійовика та гумового чобота-холодильника. Напевно, його власник був або добрим шевцем, або майстром чи заощадливим господарем і зробив «гуральню» з підручних засобів. А он якийсь хазяїн-конспіратор приховав змійовик під форму труби (духовий інструмент). Знайдете в музеї й апарати з казанка, турбіни військового літака, мідного чана… Найдорожчим експонатом для засновника музею, безумовно, є апарати батька і рідного дядька Івана.
Перед входом до музею висять кілька дзвіночків. І недарма. В радянські часи самогоноваріння було справою кримінальною. Тож коли дзвоники враз задзвонили, інші самогонники у такий спосіб дізнавалися, що нагрянули міліціонери.
Не знаю, з якою місією у вагон «Самогон» навідаються нинішні охоронці правопорядку, але музей його засновник бачить не інакше, як пізнавальною та просвітницькою частиною ресторанної роботи. Каже: «Сам процес дистиляції започаткований алхіміками і має давню та цікаву історію. Ми ж намагаємося показати зміну технології, технічний прогрес виготовлення напою, який звеселяє душу та тіло». Більше того, Михайло Гросуляк зазначає, що Гільдія рестораторів Тернопільщини звертатиметься до народних депутатів легалізувати відповідним правовим документом у селах самогоноваріння. Адже віками тут могли гнати самогон і з картоплі, і буряку, і яблук, слив, груш, інших ягід і фруктів. Тепер же застосовують цукор і з одного хорошого продукту переганяють в інший. У Німеччині, скажімо, законодавець дозволив фермерові гнати до 300 літрів шнапсу, щоправда, певну частину здати державі.
Зрештою, самогон завжди був не лише для пиття, а й як ліки для натирання. Побувавши в музеї, можна хіба «натерти» очі на експонатах. Це, повірте, також цікаво.
Микола Шот,
ukurier.gov.uа
Обговорення