У ніч на 20 серпня несподівано і передчасно помер 33-річний тернопільський волонтер, активіст ГО «Автомайдан Тернопіль» Ігор Бабій.
За словами його товаришів, після недуги у нього раптово відмовили нирки, у важкому стані його доправили до лікарні, та лікарі вже не змогли його врятувати… Учора, 22 серпня, Ігоря поховали у селі Романівка Теребовлянського району поруч із могилою матері. В активіста сиротою залишився синочок Артем, повдовіла дружина Руслана. На похорон Ігоря з Америки прилетів його батько, який уже багато років на заробітках за океаном. В останню путь волонтера провели його побратими, однодумці та краяни, які цінують його працю для України.
— Ігор раніше мав певні проблеми зі здоров’ям, але не дуже розповідав, в останні дні нездужав, нікуди не виходив. За чотири дні до смерті ми з ним розмовляли по телефону, я запитував, чи потрібна якась допомога. «Ні, все буде добре!» — відповів. А потім перестав відповідати на дзвінки. Ми думали, що він зайнятий, а виявилося… — сумно зітхає голова ГО «Автомайдан Тернопіль» Дмитро Гайдуцький.
— Про непоправне нас повідомила дружина Ігоря. Для наших активістів це величезна втрата… Ми з Ігорем дружили з дитинства, мешкали поруч у Тернополі. Він був активним учасником тернопільського Майдану, особливо віддано координував блок-пости на в’їздах в місто, привозив продукти для тих, хто тримав перекриття. Згодом із активістами ГО «Автомайдан Тернопіль» та ГО «Дорожній Контроль Тернопіль» патрулював місто. Коли почалася війна на Сході України, долучився до поїздок на передову. Ми разом возили нашим бійцям їжу, одяг, речі першої необхідності.
Вперше ми поїхали на Донбас в дуже небезпечний час — ще у 2014-ому році. Довкола лунали постріли, ще невідомим було розташування сепаратистських блок-постів, тому ми дуже ризикували. Це було бойове хрещення. Після кількох поїздок Ігор сказав, що вже не уявляє свого життя без волонтерства. Він працював таксистом, утримував сім’ю, але завжди знаходив час, аби провідати наших захисників на Сході. Торік ми удвох здійснили кілька поїздок у зону АТО. Іноді потрапляли під обстріли, було важко пробиратися замінованими шляхами, але Ігор завжди підбадьорював, жартував, був оптимістом. Бувало, що вночі їхали, можна сказати, навпомацки. «Треба подолати — значить треба!» — часто повторював Ігор.
У нього не було страху, а навпаки — надзвичайна відвага. Хотів бути корисний своєму народові, був правдивим патріотом. Підтримував усі акції Автомайдану, брав участь у ярмарках зі збору коштів для учасників АТО, автопробігах. Їздив на мітинги під урядові будівлі в Києві. Вболівав за вирішення важливих питань в області. Йому вдавалося втілити багато ідей. Як Артемко пишався своїм татом! Пам’ятаю момент, коли Ігор привіз додому каску і одягнув синочкові. Ігор ще хотів провідати батька в США, з яким давно не бачився, але казав, що ні за що не проміняв би Україну на Америку. Його патріотична душа не витримала б чужини. Для нього Україна була сенсом життя. Можливо, діаліз чи інша вчасна медична допомога врятували б його, але, очевидно, в Бога був інший план…
Не стало Ігоря, ще раніше пішов від нас активіст Віталій Крутиголова, а ще за ці воєнні роки загинули з десяток наших побратимів — на жаль, відходять найкращі. Поповнюється волонтерська Небесна Сотня… На війні більшість готова до непоправного — куля безжальна. Коли ж людину забирає раптова хвороба, дуже важко змиритися…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Обговорення