- Не шукайте у Церкві святих
Якщо ви прийшли у Церкву шукати святих, то помилилися адресою. Якщо ви прийшли шукати Бога, то потрапили в якнайбільш відповідне місце. Як постійно нагадує Папа Франциск, Церква — це лікарня, де лікуються від гріхів. Кажуть, священики — це лікарі душ; однак, вони „лише медперсонал“ і теж потребують зцілення. Єдиний лікар — Ісус Христос. Очевидно, пацієнти, які вже пройшли обстеження і тривалий час лікуються, можуть порадити новачкові, які ліки дієвіші, що варто вживати, які процедури швидше повернуть здоров’я. Аналогічно з духовним життям. Досвідчені віряни можуть дати корисну пораду: які молитви молитися, як це робити, — та вони не спасуть.
Загалом беручи, процес воцерковлення, входження у монастир чи у якусь спільноту, має три класичних періоди. На першому ви в ейфорії, бо врешті знайшли спільноту святих людей, які люблять один одного і близькі до Бога. Та за якийсь час приходить розчарування. Мовляв, куди я потрапив, це також грішники, тут немає любові, тут сваряться і є проблеми. Часто через це чимало людей відходить від Церкви (аналогічно до розлучення після медового місяця), бо не справдилися їхні хибні очікування, що вони знайшли ідеальну Церкву.
Та, якщо вдалося пережили це, то ґрунтовніше сприймають значення всього: я на своєму місці, грішник, серед таких самих грішників (навіть гірший за них), які шукають Бога і намагаються слідувати за Ним, нехай невдало і з падіннями. І неправда, що у спільноті/парафії немає любові. Вона є, і її ім’я — Ісус Христос. Просто не всі ще здатні відкритися на неї…
- Не очікуйте, що у Церкві всі будуть вас любити
Часто до Церкви люди приходять за афектами, розумінням, любов’ю. Очевидно, що це отримують. Знайдуть чимало братів і сестер, які підтримають, допоможуть, скажуть добре слово чи дадуть пораду.
Та християнин покликаний не до того, щоб його любили всі інші, а навпаки: самому навчитися любити за принципом Христа — „любити своїх ворогів“. Чесно кажучи, я довго думав, чому це я маю навертатися, змінювати своє життя, коли моя мати, сестра чи брат залишаються людьми, які постійно повторюють старі помилки. Поки не зрозумів, що Господь не дає їм благодаті навернення, аби я сам міг навернутися, прийняти їх такими, як вони є, якими їх любить Бог. Дуже часто Всевишній робить кам’яне серце в одних людей, щоби спасти інших.
Вчені розповіли чим корисно обніматися та цілуватися
Та будьте впевнені: хоч би який гріх ви скоїли — Церква завжди прийме вас, в особі священика чи у спільноті, допоможе вирватися з пут диявола і приведе до Ісуса. У неї немає іншого виходу. Так заповів її Засновник.
- Не будуйте свою віру та життя на ідолах
Ідолом є будь-що чи будь-хто, хто заступає нам місце Бога, на кому ми будуємо життя. Це може бути робота, гроші, мати, дружина/чоловік, діти. А може і священик чи людина, яка привела нас до Бога. В своїй уяві ми ідеалізуємо її, вважаємо взірцем віри, святості. І коли виявляється, що вона така сама людина, зі своїми гріхами і труднощами, то наша віра ризикує завалитися. Просто формувати своє життя на комусь, окрім Бога, це те ж саме, що будувати на піску.
Іноді Бог допускає, щоби хтось згрішив у нас на виду, аби ми не шукали афектів в інших, а прагнули втіхи від Бога. «Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить — іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі» (Йн 3, 20-21). І якщо навіть є і гріхи, ми віддаємо їх Богові, щоб їх омила Його кров. Бо грішник — не той, хто чинить гріх, а хто його любить.
- Церква існує не для вашого комфорту
«Мені тут добре» — можна часто почути від парафіян. Постає питання: ви шукаєте Бога чи власного комфорту? Коли учні на горі Табор побачили переображеного Господа, то сказали: «Наставнику, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсеєві й один Іллі». Євангеліє відзначає: «Він не знав, що говорить» (Лк 9, 33). Та Ісус велить спуститися, щоб піти на іншу вершину — на Голгофу.
Життя християнина проходить між цих двох гір: горою Переображення і горою Страждання. А між ними є ще пустеля, повсякденне життя, Кана з її весіллям… Відносини з Богом подібні до синусоїди. Одного разу тобі так добре, що здається — літаєш у Небі, а потім взагалі не відчуваєш Бога, ніби Він тебе покинув. Та з часом «кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб знизяться! Провалля стануть рівниною, а прикрі кручі — низиною!» (Іс. 40, 3).
Бути з Христом — це стояти на передовій у духовній боротьбі за спасіння світу. А тим більше — «хто не несе хреста свого, і не йде слідом за Мною — не може бути моїм учнем» (Лк 14, 27). Христос прийшов на цей світ не для того, щоби звільнити нас від проблем, а щоби дати нам спасіння.
- Церква — це не втеча від світу
«Я вже більш не у світі, а вони у світі, і Я до тебе йду. Отче Святий! Заради імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як ми! Не молю, щоб Ти узяв їх від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого» (Йн 17, 15).
Багато хто думає, ніби Церква, монастир чи спільнота — це чудова нагода втекти від світу, від його проблем чи труднощів. Такі прагнуть чимдовше залишатися у храмі — але не задля молитви, тільки щоб не повертатися додому. Або йдуть у монастир, бо вважають, що там буде святий спокій… Однак наша проблема не в світові, а в нас. Як ми сприймаємо оточення, ближніх життя. Коли навертаєшся — змінюється все навкруги і водночас не міняється нічого.
Церква покликана не сховати нас від життя, а навчити жити. Якщо я маю проблеми чи труднощі, то намагаюся чимшвидше піти до храму, бо стовідсотково впевнений, що отримаю правильну відповідь, як мені вчинити, і отримаю у Таїнствах благодать, щоб вистояти під час бурі…
- Церква не для того, щоб нам подобатися
Часто від людей можна почути: «Я ходжу до того храму (або конфесії), бо там мені все підходить: літургія, проповідник, оздоблення…». Та християнство — це не питання смаку, але спасіння. Єдине, що має значення, — це Божа воля. Правду кажучи, я багато що змінив би в Церкві, якби мені дали волю. Саме так роблять чимало протестантів. Не подобається щось — творять нову «конфесію», і так постійно. Ніби це пастирі, а не Господь там головні. Або ж часто люди покидають спільноту чи парафію, бо там, на їхню думку, немає порядку чи щось діється не так, як їм би хотілося. Але якого порядку вони хотіли: свого чи Божого?
- Церква не дасть вам готового рецепту життя
Папа Франциск застерігає від лжепророків, які мають відповіді на всі питання, рішення всіх проблем. Господові важливо мати з нами діалог, постійні відносини. І наші хрести, якщо ми їх приймаємо, виявляються сходинками до Бога — або від Нього, якщо їх відкидаємо. Тому Бог не дає нам готового маршруту нашого перебування тут, на землі, не об’являє свою волю на все життя. Ісус хоче бути нашим товаришем, а не інформаційним довідником. Окрім того, якщо про все дізнаєшся, то навіщо тобі буде потрібен Бог…
Отці Церкви мудро казали: не давайте неофітові швидко навчитися віри. Бо вона тоді втратить свою цінність взаємин із Христом, а стане ідеологією, філософією і будь-чим, тільки не досвідом Бога.
- Церква не створена для вашої реалізації
Існує чимало стереотипів, та зупинюся на цьому. Як на мене, це стосується насамперед священиків, — однак також і віруючих, які чекають у Церкві на реалізацію свого «я». Звичайно, дуже добре служити Богу своїми харизмами; та чи завжди ми діємо на Божу, а не свою славу? Для розпізнання цього існує ієрархія, священики, духівники, через яких діє Бог.
Бували випадки, коли дуже ревні священики починали якісь справи та ініціативи без дозволу або навіть проти дозволу свого настоятеля, і все було добре, доки вони там працювали. Але коли їх забирали на іншу парафію, то справа розпадалися, каплиці заростали бур’янами, а традиції занепадали. Просто будували вони на своїй ініціативі, а не на Богові.
Іншою спокусою для віруючих є думати, що «я незамінний для Церкви». Будьте певні: Бог і Церква чудово проживуть без вас (без мене). Та чи я проживу без них? Колись святому Отцю Піо посланець Ватикану сказав: такий, як ти, не потрібен Церкві. «Зате Церква потрібна мені», — почув у відповідь.
Джерело: credo.pro
