Цього року Україна вперше відзначає Міжнародиний день нематеріальної культурної спадщини. Про це Суспільному повідомила директорка департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації Світлана Байталюк. У цьому інтерв’ю йдеться про елементи нематеріальної культурної спадщини загрози, які виникають у процесі їхнього збереження та популяризації, а також про шляхи вирішення цих проблем.
– 17 жовтня Україна вперше відзначатиме Міжнародний день нематеріальної культурної спадщини. Чому цього не робили раніше і чому саме цього року?
– Генеральна асамблея ЮНЕСКО прийняла таке рішення. Україна доєдналася до цього і от вперше ми будемо відзначати цей день. Але це свято в нас завжди було, в нашому народові, в наших традиціях, звичаях, обрядах. Все, що нас об’єднувало і досі живе з нами, бо без нашої нематеріальної культурної спадщини немає нашої культури.
– Якби ви простими словами і коротко охарактеризували б це словосполучення “нематеріальна культурна спадщина”, як би це було?
– Це просто жива тканина, яка з’єднує покоління.
– Нематеріальна культурна спадщина має певну градацію. В Україні є репрезентативний список об’єктів нематеріальної культурної спадщини. Що до нього входить?
– У 2008 році Україна доєдналася до Всесвітньої конвенції нематеріальної культурної спадщини. Відповідно тоді почався перелік проведення нашої роботи, активної роботи щодо збору цих елементів. У переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО від України є сім елементів.
Сім елементів, які представляють і репрезентативний список, — це чотири елементи. Два елементи, які є під загрозою, — український борщ і пісні Дніпропетровщини. Якщо брати репрезентативний список по ЮНЕСКО, то у нас там є петриківський розпис, косівська кераміка, Орньок — традиційний елемент кримсько-татарської культури.
– Ви назвали два елементи, які під загрозою. В чому ця загроза полягає і чому так сталося?
– Звичайно, якщо брати пісні Дніпропетровщини, то зрозуміло, вони були внесені вже в період, коли йшла операція АТО. Відповідно, ці території Дніпропетровщини, вони були під загрозою, і вони й зараз під загрозою. Щодо українського борщу, то ми пам’ятаємо 2022 рік, коли почалося повноштатне вторгнення, і Клопотенко з борщем, Європа, весь світ, а Росія почала претендувати, але фактично борщ український і це доведено.
Якщо розглядати національний список елементів нематеріальної культурної спадщини, він має 115 елементів. Від Тернопільщини першою ластівкою стала борщівська народна вишивка, найколоритніша вишивка нашого краю, найвпізнаваніша в світі.
Наступний елемент, який потрапив до національного переліку — це традиція засівання з конем в селі Вістря, що в Чортківському районі. Хлопці цього коня одягають, підгодовують солодощами, плетуть спеціальний вінок, проводять його в сільський клуб, гарно вбирають. І тоді вони йдуть селом цим з цим вбраним конем.
Вони заходять в хату, де є дівчата молоді незаміжні. Особливість у тому, що заходив в хату завжди той парубок, який мав око на ту дівчину. І коли дівчина виходила з хати, її садили на коня, вона їхала селом і це було повідомленням, що наступного року ця дівчина вийде заміж.
– Сам механізм того, як та чи інша область може заявити про те, що саме цей елемент може претендувати на те, аби бути в національному переліку або в обласному, як відбувається?
– Ініціатором подання елементу чи до обласного, чи до національного переліку є місцеві громади, можуть бути громадські організації, але в цілому це територіальні громади, носії тих елементів.
– Тепер про наш обласний список, розкажіть. І, власне, ви вже згадували про громади: які є найактивнішими в цьому плані, що вони подавали і скільки є елементів нематеріальної культурної спадщини в Тернопільському обласному списку?
– Сім елементів ми маємо станом на сьогодні. І найактивнішою громадою є Борщівська. Від Борщівської громади є два елементи. Це борщівська народна вишивка, яка входить і в національний перелік, і в обласний перелік, і дуже колоритна, красива традиція — вінкоплетення і благословіння молодих, вона тільки в обласний перелік входить. Ще таким елементом нематеріально-культурної спадщини обласного переліку є, звичайно ж, засівання з конем.
Наступним елементом є традиція приготування кременецьких гречаних вареників з сирною начинкою, яка стоїть в черзі вже до національного переліку, але чомусь тривалий час не може зайти в цей перелік.
Активними у формуванні нашого обласного переліку є лемківська громада. Тернопільське обласне товариство, Всеукраїнське товариство “Лемківщина” і наш музейний комплекс “Лемківське село”, тернопільська міська громада лемківська допомогли внести в обласний перелік два елементи. Це приготування традиційної страви киселиця, яка привезена ще з Бескидів і виготовлення орнаментальної прикраси кривуля, яку я маю зараз на собі.
Також у нашому переліку є виконання стрілецьких пісень Бережанщини. Ми знаємо, що Січове Стрілецтво активний рух проводило на території Тернопілля. Зараз ведеться активна робота з долучення інших елементів, які продовжать список.
Чесно кажучи, на фоні України, наш перелік не дуже є активний, але знову ж підкреслю, до нас звернулася, наприклад, голова Більче-Золотецької територіальної громади, аби записати чудову традицію, яку вона пам’ятає і яка досі існує — це вбирання хрестів напередодні храмового свята Воздвиження в Монастирку.
Ще одним хорошим кроком до поповнення нашого списку обласного є відомі “Настасівські музики”. Вони професором Олегом Смоляком вивченні, показано глибинність цієї традиції, є точно більше ніж три покоління. Але от зараз якраз стоїть питання фіксації і подачі відповідних документів.
– Я хотіла запитати, власне, про збереження і популяризацію. Якщо ми говоримо про елементи одягу, вишивку борщівську чи прикраси, як от лемківська, в якій ви сьогодні прийшли,то зрозуміло, що з цим легше, адже цим люди цікавляться, це зараз модно, вишивають, носять, а те, що стосується побутових традицій. Знаю, що є проблема зіз береженням та переданням, яка стосується засіванням з конем, адже головний герой цього дійства віджив своє, в ліпших світах. Яка зараз ситуація в цій громаді? Чи знайшли нового коня, який готовий зайти до людей в хату, який буде там поводитися відповідно і чемно? Чи проговорювали ви це і що буде з цією традицією далі? Адже ви самі казали, що воно має жити, має бути заявка на те, що це діяло довший час і має тривати.
– У даній ситуації загрозою не є те, що кінь віджив своє, тому що є інші коні. Можна купити коня, можна привести з іншого села. Головне, щоб сумирний кінь був. Інша загроза, що хлопці, які засівали з конем, зараз служать в лавах Збройних сил України і в країні війна.
Але є позитивний момент, коли хлопці ці старші ходили селом, вони брали ще школярів з собою. І оті школярі зараз підростають, ну вони ще не досягли того віку, щоб ходити і запрошувати до шлюбу. Але в цілому, вони є носіями традиції, вони пам’ятають ті всі вівати, засівання, взагалі структуру того дійства і вони вже з тим живуть, тому що ті люди прищеплені до того. Нематоріальна культурна спадщина — це та наша пам’ять з дитинства.
– Згадаємо знову ж ті вареники, про які ви говорили. Наскільки це представлено в кременецькій ресторанній кухні? Бо одне — це зафіксувати традицію, друге — це її зберігати, а третє — популяризувати і, власне, навіть з села привносити до міста або давати можливості того, аби містяни, приїжджаючи, орендуючи ті чи інші зелені садиби або приходячи в ті чи інші заклади громадського харчування, мали можливість це спробувати.
– Що стосується кременецьких вареників, то взагалі дуже хороша ситуація, оскільки в більшості ресторанів Кременця вони є в меню. Але, що стосовно елемента, як вимагає експертна рада національна, це власне побутування в сім’ях, в родинах. Виходячи з кількості тих людей, які нам дали згоди, які є носіями, то в родинах, в сім’ях це дуже популярна страва.
– Ми згадували проборщ український, пісні Дніпропетровщини з всеукраїнського переліку, засівання з конем з нашого, чи є якісь ще ризикові моменти, що стосуються елементів нематеріальної культурної спадщини на Тернопільщині, які перебувають перед загрозою? Або ви, як керівниця департаменту бачите, що десь мало були підсвідчені впродовж року.
– Це загальна загроза глобалізації, загроза війни, урбанізація, як би там не було, міграція. З однієї сторони воно є складовою прогресу, а з другої на нематеріальну культурну спадщину воно не дуже позитивно впливає. Але стосовно нашого регіону, в цілому, в нас таких загроз немає.
У нас більша загроза низька активність громад. Вони дуже багато мають таких елементів, які можна презентувати, які можна захищати і чим можна гордитися. Неодноразово чуєш: “Та то таке, як в нашому селі є, то ніде такого немає. Та то так файно”. Ну то я кажу, в чому проблема? То будь ласка, давайте, фіксуємо цей елемент. Та то скільки стільки тої паперової роботи, кажуть у відповідь.
Ну так є, розумієте. Але якщо би ми сьогодні не пофіксували б ті елементи, які є на Луганщині, Донеччині, Дніпропетровщині, на Запоріжжі, на тимчасово окупованих територіях, ми би їх, можливо, вже взагалі втратили. Нам наше, окрім нас, ніхто не збереже.
Нам можуть дати гроші на відновлення міст, музеїв, приміщень, шкіл, будь-якої інфраструктури міжнародні спонсори. Але те наше,сокровенне, з яким ми народилися, жили наші предки, з покоління в покоління передавали, — ніхто його не збереже, окрім нас. Спадщина для того існує, аби її передавати наступним поколінням. Якщо ми її не передамо, ми її втратимо.
Всі можливі в культурно-мистецькому просторі вектори ми стараємося використати, аби активізувати увагу. Якщо громада готова до цього, потрібно звертатися або в департамент культури та туризму Тернопільської ОВА, або в Тернопільський обласний методичний центр народної творчості. Ми є координаторами в області з цієї теми і є фахівці, які знають, як це робиться. І, звичайно, ми тримаємо зв’язок з експертною радою національною. Про це можна говорити до безконечності і це тема, яку ми повинні носити кожен в собі. Дай Боже нам це це зберегти. Тобто працюємо разом, перемагаємо разом.
