Досі вважається, що ця церква у Чорткові найстарша. Хоча, виявляється, – не факт. Адже відомий на Тернопільщині журналіст, публіцист, краєзнавець Петро Федоришин родом зі села Білої у виданні, що вже на підході, доводить історичними джерелами, що в нашому місті було чотири давні-предавні храми, – пише chortkiv.city.
Та, як би там не було, на Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня, ця церква – іменинниця. І на її парафії – престольний празник.
Як описують історики, будувався храм поміж 1581-м та 1584-м роками ремісниками міського братства. Одними з ініціаторів побудови церкви став кушнір Микола Драчук, а згодом – швець Гаврило Журавель.
Храм зазнав чимало руйнувань під час набігів турків і татар, але щоразу був відбудований.
За часів радянської влади церква стояла пусткою. У 80-х роках ХХ ст. за ініціативи громади міста та отців-настоятелів Івана Павлишина та Василя Сенчишина храм було відновлено. Саме у цей час на подвір’ї церкви збудовано нову капличку, відремонтовано дах та хрести на церковних куполах.
З 1995 року настоятелем цервки Успіння Пресвятої Богородиці є отець Мирон Карач.
Такий фактаж почерпнуто зі статті у Вікіпедії.
Мова – про «Путівник по Чорткову та околицях» під редакцією Йозефа Опацького, голови відділу подільського туристично-краєзнавчого товариства в Чорткові, надрукованого в Чорткові в друкарні Б.Х.Рамлера у квітні 1931 року.
Четвертий розділ путівника – «Від цвинтаря вулицями Шпитальною, Пілсудського, Церковною до костьолу».
І ось що там йдеться про Успенську церкву:
«Йдучи вниз до міста, доходимо до місця, в якому вул. Шпитальна повертає праворуч на вул. Маршала Пілсудского (тепер – вул. Зелена). По обидва боки цієї вулиці бачимо ряди вілл. Внизу, з лівого боку, на вул. Фoxa (тепер – вул. Сонячна) – міська електростанція, в якій розташовані три двигуни, з яких два змінюють один одного (один – в роботі, другий – в резерві), а третій – менший, працює вночі. Електростанція в даний час працює цілодобово, забезпечуючи місто світлом.
Повз електростанцію йдемо сходами вниз на широку площу, з лівого боку якої знаходяться оточена муром стара дерев’яна церква. Донедавна вона була відкрита (діюча), але зараз, в результаті гниття балок, що може призвести до небезпечних наслідків, її було закрито. З погляду архітектурного вона на представляє собою нічого особливого. Це дерев’яний будинок з двоспадовим дахом, на якому є невеличка вежечка з латинським хрестом. Зате дуже цікавою є стара дерев`яна дзвіниця, що стоїть збоку. Верх її увінчує купол з арковими заглибинами редискової форми, згори сплющений, на якому видніється хрест. Ця церква є пам’яткою пізнішого періоду – XVIII ст., в той час, як дзвіниця – давніша, очевидно, XVII ст. Довкола церкви є велике подвір’я, «цвинтар», вкритий травою, на якому щорічно, під час руських (тобто українських) Великодніх свят відбуваються забави молоді обох статей, так звані «гаївки».
«На протилежному боці Серету знаходиться Старий Чортків, де збереглася Успенська дерев’яна церква – можливо, найстаріша на Поділлі. Вона тридільна, безверха, з пізнішою північною прибудовою і через непорозуміння визначена як унікальна хрещата церква без бань. Не виключено, що первісно вона була безбанною, хатнього типу, але могла мати одну або три бані. З півдня, коли не видно пізнішої прибудови, вона скидається на велику хату, з гарним ґонтовим дахом. Тільки опасання на випустах колод зрубу та об’єм середнього приміщення виявляють у ній храм».
Фрагмент руйнації храму. Джерело: Titus D. Hewryk Masterpieces in wood: houses of worship in Ukraine. – New York, 1987, № 174.
Момент відбудови. Загальний вигляд фундаменту з південного заходу. 1989 р. 16 серпня. Фото М.І.Жарких. Негатека, № 577-20.
Ось такі наші витоки. Маємо про них надійно дбати.
Фото з веб-сайту “Прадідівська слава. Українські пам`ятки” та з особистого архіву Ігоря Бандрівчака
