Євген — киянин, професійний кухар із 15-річним досвідом роботи в столичних ресторанах, учасник проєкту «МастерШеф». І хоча долучився до війська недавно сьогодні він — старший кухар у підрозділі артрозвідки 50 окремої артилерійської бригади Збройних Сил України. Його кухня — це не про високу гастрономію, а про силу, витривалість і бойовий дух.
Пишуть на сторінці 50 окремої артилерійської бригади.
– Пане Євгене, чим ви займалися до війни, в цивільному житті?
До війни, близько 15 років працював у сфері громадського харчування. Відкривали багато ресторанів — переважно мережевих. Це був центр Києва: Майдан, Золоті ворота, працювали й на Виноградарі. За освітою я технолог харчової промисловості — закінчив торгівельно-економічний університет. Кухня була і є моїм життям.
– Наскільки, на вашу думку, важлива робота кухаря в підрозділі ЗСУ?
– В армії все працює за ланцюжковим принципом. Якщо одна ланка випадає — механізм починає працювати неправильно. Я це чітко усвідомлюю.
Моя робота — частина цього механізму. І я знаю, що на мене розраховують.
– Чи допомагають вам кухарські навички з ресторану сьогодні, на службі?
– Звісно. Чимало страв стараюсь приготувати якісно і щоб було смачно. Наприклад, якщо горох довго не розварюється, можна додати харчової соди — зовсім небагато, десь чверть чайної ложки на 2–3 літри води. Або ж спеції: до звичайної картоплі додав часник — і страва вже має зовсім інший аромат. Такі дрібниці дуже важливі.
– Як виглядає ваш день на посаді старшого кухаря?
– День починається рано — о пів на п’яту. Зранку приводиш себе до ладу і йдеш на кухню. Перевіряю, чи розпалена піч, чи все готово до роботи.
Поки закипає вода, йдемо на склад — добираємо продукти, доробляємо заготовлене і починаємо готувати сніданок.
Після сніданку — одразу підготовка до обіду. Після обіду є трохи часу на відпочинок або особисті справи. Потім — вечеря.
Наприкінці дня контролюю чистоту, щоб нічого не залишалося на столах, щоб продукти не замерзли — зараз не дуже тепло. І тільки тоді можна йти відпочивати.
– Яка страва серед побратимів найпопулярніша?
– Якщо чесно — їм подобається все що ми готуємо. Але найбільше, звісно, м’ясо. Неважливо, як воно приготоване: печене, смажене, битки — головне, щоб було м’ясо.
– Чим сьогодні частували побратимів на обід?
– Гороховий суп, тушкована картопля з м’ясом, спеціями, перцем, часником і зеленню. Крабовий салат, хліб і узвар.
– Ви брали участь у проєкті «МастерШеф». Яким був цей досвід?
– Це були перші кастинги біля університету імені Тараса Шевченка. Спочатку — спілкування, знайомство, оцінка. Потім — приготування.
Я готував м’ясні рулети та різноколірну картоплю: одну з буряком, другу з морквою, третю хотів зробити зі шпинатом, але він втратив колір, тож я перебив його — і все вийшло. Відбір я пройшов. Проте в університеті поставили вибір: або навчання, або фільмування. Я обрав навчання. Пізніше ще брав участь у кулінарних програмах на СТБ, але на «МастерШеф» більше не повертався — був дуже щільний графік.
– Чи змінилося ваше ставлення до служби з моменту мобілізації?
– Однозначно. У цивільному житті я чув багато розповідей від знайомих, які служили, але сприймав це ніби крізь рожеві окуляри.
Коли ж сам відчув армійський ритм, зрозумів, наскільки це важливо. Багато речей переосмислив.
– Чи важко було адаптуватися до військового ритму?
– Складність була в тому, що я раніше не служив. У цивільному житті є шеф, а тут — військові звання, субординація, треба розуміти, до кого і як звертатися. Спочатку було трохи незвично.
Але страху не було. Навіть на БЗВП — працювати зі зброєю, брати автомат — не лякало.
– Що сьогодні мотивує вас у службі?
– Для мене мотивація щодня — це смачно нагодувати хлопців.
Я не можу від цього відмовитися. Я маю тут бути і готувати. Я знаю, що вони прийдуть, згадають, що їли, і скажуть «дякую». І цього достатньо.
– Яким ви бачите своє життя після завершення війни?
– Хочу повернутися до цивільного життя і знову варити кухню. Мрію про повноцінну сім’ю: кохану дружину, дитячий сміх. Дівчина мене чекає, квартира є, собака є. У майбутньому не охоче бачу себе найманим працівником. Хотілося б відкрити щось своє — звісно, як шеф-кухар. Кухня буде простою, не пафосною, але чесною.
Наприкінці розмови Євген поспішає на кухню — там на нього уже чекають побратими. У його щоденній роботі немає пафосу, але є справжня відповідальність. Бо оборона країни тримається не лише на зброї — а й на людях, які зранку розпалюють піч, готують їсти, підтримують, щоб інші мали сили тримати фронт.
Ми писали – Тернопільські філателісти отримали позолочену медаль міжнародної виставки у Великій Британії
Юрій Кульпа
